Що пам`ятає церква на кам`яному щовбі?

Автор: admin

Олексій Мандзяк

Олександр Чорний

Сокиряни – місто, розташоване в долині річки Сокирянки, яка є правою притокою Дністра. Археологічні дослідження свідчать, що поселення на цьому місці існувало вже в другій половині XIV століття[1]. Перша ж нині відома письмова згадка про село Сокиряни зустрічається в грамоті господаря Молдавського князівства Ієремії Могили від 27 березня 1604 року, якою він підтвердив боярину Тоадеру Боулу декілька сіл. Із цього ж документу дізнаємося, що у другій половині XVI ст., тобто до панування у селі Тоадера Боула, Сокиряни належали нащадкам боярина Матіяша Херци[2].

Також Сокиряни зафіксовані на мапі французького інженера Гійома Ле Вассера де Боплана (1595-1675), яка була опублікована в його картографічній праці «Спеціальний і докладний план України разом з розташованими в ній воєводствами, округами і провінціями» («Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus»), виданій у 1650 році в Данцигу картографом Вільгельмом Гондіусом[3]. У 1840 році Сокиряни отримали статус містечка, в травні 1960 року були віднесені до категорії селища міського типу, а з листопада 1966 року – це місто районного підпорядкування, районний центр.

Але при всій давнині існування Сокирян перші згадки про існування релігійних споруд чи культових будинків в цьому населеному пункті починають фіксуватися тільки у другій половині XVII століття, коли тутешніми власниками були 004представники боярського роду Морянул, які успадкували село від роду Боул. Нажаль, окрім самого факту існування православної церкви, на яку пожертвували гроші Некулай Морянул і його дружина Сафта (уроджена Боул), а також, що вона була освячена на честь Святого Архангела Михаїла, більше нічого не відомо.

В 1691 році Некулай Морянул продав Сокиряни своєму онуку, боярину Іллі Катаржі (? – 1745) – син великого коміса Апостола Катаржі (1635–1690) и Катерини Морянул (1640 – ?)[4]. Саме при пануванні Іллі Катаржі, в 1695 році, в Сокирянах «стараннями прихожан» була зведена нова дерев’яна церква, яку освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці[5]. Вона була невеликого розміру і покрита соломою.

Напередодні відомої битви при річці Ларзі 7 (18) липня 1770 року Сокирянщина кишіла турецькими піхотинцями, і навіть відбувалися зіткнення з загонами місцевих ополченців. Після однієї з таких сутичок, де перемога була на боці турків, деяку частину будинків у Сокирянах спалили. Священик Дмитро Чернявський, який служив при церкві села Сокиряни в 1769–1770 роках, у своєму проханні преосвященному архієпископу Славенському і Херсонському Никифору (Миколай Феотокі), вказує, що в той час була спалена і Свято-Успенська церква[6].

На початку 1770-х років на місці згорілої зведена нова церква, також на кошти прихожан, і також освячена на Успіння Пресвятої Богородиці. Ця церква була невеликого розміру, покрита соломою, а зовнішньо нагадувала селянську хату. Поряд з нею знаходилася невелика дерев’яна дзвіниця, яка була побудована ще за часів існування попередньої церкви.

Із «Відомості в Молдавський диван від Хотинського цинута про число в ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року дізнаємося, взнаємося, що при цій церкві служило два002 священики. За даними погосподарського перепису Хотинського повіту 1774 року в Сокирянах служили аж три священики – попи Фома, Міхай і Міхай Малер[7].

Цій церкві також не пощастило, адже на початку XIX століття вона частково згоріла – в неї потрапила блискавка[8]. Але уцілів вівтар. У 1811 році відремонтована,  по суті, заново відбудована, церква була освячена і відкрита для прихожан. За даними на 1812 рік: «побудована з древа вельми ветхого; одягів та книг церковних досить»[9]. У «Формулярній відомості» 1824 року про цю церкву читаємо: «Побудована з дерева тонкого, ветха, соломою покрита, одягом і книгами церковними достатня»[10]. Тут же був і цвинтар (на території церкви і на теперішньому городі покійного господаря пана Сторчака). А трохи нижче нього, в яру діяла кам’яна капличка.

Відомо, що коли у 1814 році Сокиряни побував тодішній поміщик Ілля Пилипович Катаржі (1747–1822), перше, що він зробив, це навідав цю церкву. В ній же, в тому ж самому році, відспівували його передчасно померлу доньку Катерину Катаржі, яка була одружена з статським радником Федором Петровичем Бейном (Бем, Бейм). Після смерті Катерини Сокиряни відійшли її дочці Марії Федорівні, котра, як відомо, вийшла заміж за підполковника Камчатського полку Петра Степановича Лішина (1792–1858)[11]. Так почалася епоха Лішиних у Сокирянах.

Щоправда, після смерті Федора Петровича Бейна в 1821 році, чета Лішиних вирішила продати Сокиряни, і навіть знайшовся покупець, який вже в 1926 році був готовий оселитися в цьому населеному пункті. Але продаж була відізвана і в Сокирянах на постійну осіли Лішини[12].

У справі релігійного життя перше, що зробив Петро Степанович Лішин, це виділив невеликий наділ землі для священнослужителів і поміг із спорудженням дому для священнослужителів. В 1850-х роках громада Сокирян звернулася до нього з проханням підтримати ініціативу щодо будівництва нової церкви. Прохання було підтримано, про що ми можемо дізнатися з доступних нам документів, а також з документу, знайденому краєзнавцем Іваном Забудьком: «Згідно з документом: «Його Імператорської Величності Государя Імператора Миколи Павловича Самодержця Всеросійського і ін. учинена межа в Хотинському повіті від дачі маєтку Секурян, який належить генерал-майору П. Лішину, шістдесяти шести десятин землі для будівництва двох церковних причтів м. Секурян, Церкви во чине Успіння Пресвятої Богородиці, початок межі при струмку Заболотная по течії з лівої сторони, відступаючи від того струмка чотири сажні…».

 003Далі йдеться про точні координати та масштабні лінії «Астролябії» і розміри, а також: «План Хотинского повіту Церковної землі 66 десятинам відмежованої для причта Церкви на ім’я Успіння Пресвятої Богородиці, з дачі містечка Секурян, яка належить Генерал-Майору Лішину. Межування 7 жовтня 1850 року Хотинського повітового землеміра, колезького регістратора Мікуліна»[13].

Отримавши дозвіл, Петро Степанович Лішин приступає до будівництва церкви. Були задіяні місцеві муляри, які використовували для зведення будови місцевий камінь, пісок, вапно, дерево; у розчин додавали курячі яйця. Але у 1858 році Петро Степанович Лішин помирає, і фінансування припиняється, а разом з цим затухає й будівництво.

Новий землевласник Сокирян – Микола Петрович Лішин  не став витрачатися ні на ремонт старої Свято-Успенської церкви, ні на будівництво на її місці нової. Його метою стало побудувати церву на тій стороні Сокирян (яка вже тоді мала статус містечка), де розташовувався його маєток.

Наприкінці 1860-х років у Сокирянах почало діяти церковно-приходське піклування, про склад якого ми можемо судити із рапорту 1873 року благочинного 5 округу Хотинського повіту і священика церкви Успіння Пресвятої Богородиці Феодора Онуфрієвича: «Благочинний 5 округу Хотинського повіту священик Феодор Онуфрієвич, при рапорті своєму від 23 травня № 316 представив Його Преосвященству мирський вирок громади містечка Секурян про відкриття на друге триріччя церковно-приходського піклування. Обрані: головою – парафіяльний священик Феодор Онуфрієвич і членами: секурянські жителі Авксентій Калія, Василь Феодоров Сербинський, Михайло Штепиюк, Павло Іванов Маковій, Павло Петров Вакул, Григорій Румак, Григорій Кирилов, Микита Яровий, Авксентій Бурлака, Маковій Іванішенко, Василь Новаковський і Павло Лингура. На цьому рапорті резолюція Його преосвященства Єпископа Павла 26 травня була такою: Голова і члени піклування затверджуються»[14].

На перших порах своєї діяльності це піклування збирало гроші на будівництво нової церкви «в сільській частині Сокирян» — на місці старої Свято-Успенської. Але далі майже вся його діяльність була перенаправлена (що не обійшлося без тиску з боку церковного начальства і поміщика) на збір коштів для зведення нової церкві у «міській частині» — відомої нині церкви Петра і Павла.

Таким чином плани побудувати нову Свято-Успенську церкву відклалися. Більше того, після зведення церкви Петра і Павла в ініціаторів будівництва нової церкви почали виникати різні005 проблеми, а інколи доходило навіть до капостей і псування майна. Цікаві факти відносно цього наводить краєзнавець і член парафіяльної ради Свято-Успенської церкви Іван Забудько: «В 1880 році було збудовано Церкву Апостолів Петра і Павла в більш економічно розвиненій частині Секурян, і після освячення її пішли справжні митарства для будівництва Успенської Церкви. Достатньо було зробити один ряд кладки, як наступного дня знаходили його зруйнованим. Кошти громадою збирали мізерні, будували власною силою, спорудження йшло дуже повільно. Робилося все, щоб будівництво заборонили. Виконроб Михай, що був родом із Молдавії, підкупив двох місцевих селян, щоб вони підкопали правий кут будівлі, аби фундамент просів. Це вже була справжня конкурентна боротьба Сі-гора з Та-горою. Приїхала комісія з Хотинського повіту, нею будівництво було заборонено.

Та все в руках Господа. Довго мучила совість виконроба Михая, який втік у Молдавію… Через декілька років він надіслав покаянного листа, в якому слізно просив вибачити йому цей великий гріх, через який він уже декілька років не може рухатись, і вказав, що треба підсилити правий бік фундаменту церкви. Це незабаром і було зроблено…

 Будівництво потихеньку продовжувалось. Та надалі все ж таки потрібен був дозвіл. Знову поїхала делегація у Хотин, а там їх і слухати не хотіли Тоді вирішили їхати в Кишинівську єпархію до Високопреосвященнішого Сергія Архієпископа Кишинівського і Хотинського (1887 р.). Делегація з трьох чоловік добралася до Кишинева. Довго вони чекали, але їх так і не прийняли. Тоді, дочекавшись свята, коли буде служити Високопреосвященніший, один із селян, Василь, приймаючи після служби благословення від Архієпіскопа, поклав на голову складений вчетверо папір — «прошеніє» і слізно просив владику взяти папір і допомогти в будівництві церкви. Архієпископ пізніше посприяв, щод дозволили будівництво»[15].

Після довгих років труднощів і перешкод, в 1906 році, все ж таки на місці старої почала діяти нова церква, яку 20 серпня також освятили на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Вона була зведена зусиллями прихожан і на значні грошові пожертвування місцевого поміщика Петра Миколайовича Лішина, який до того ж дав 1500 рублів на придбання іконостаса (його освятили 30 вересня 1906 року)[16].

006

На честь 100-річчя церкви у 2006 році на подвірї біля неї було встановлено памятний хрест, який виготовив місцевий художник-гравер І М. Забудько (на фото)

Цю церкву почали будувати в 1904 році. Керував збором коштів, а далі і всіма роботами селянин Петро Погребняк. Велику допомогу надали й інші прихожани, про що ми довідуємось із записаних краєзнавцями спогадів. Зокрема, Микола Іванович Забудько розповідав: «Довгим і великим було будівництво храму. І тільки-но заклали фундамент храму, місцева влада заборонила його будувати. Тоді Петро Погребняк пішки пішов до Києва за дозволом добудувати церкву». Павло Павлович Савчук згадує наступне: «Кошти на будівництво здавали люди-прихожани, їх треба було багато. Вже нібито все готове, а підлоги немає. І грошей немає. Тоді батько мій продав останню свою пару волів, щоб закінчити укладання підлоги і завершити будівництво храму»[17].

Закінченню будівництва посприяли також брати Михайло та Володимир Огородніки, а також Петро Головатюк і Василь Кулій. Великий вклад у будівництво храму зробив Петро Вітровий, який жив на «Ті-горі» — на місці теперішньої садиби покійного П. Галушки. Він був не одруженим, мав великі наділи поля, воли та коні, реманент, був заможний. Продав усе майно, воли, коні і всі своє заощадження віддав на будівництво церкви[18].

Церкву цю побудували з каменя. Також з каменя буда зведена огорожа. Підлога церкви багато років була викладена кам’яними плитами і тільки в 1990-х роках була замінена на дерев’яну. Відомо, що камінь для церкви довбав і возив із яру волами Дмитро Онуфрійович Тарановський.

Дах спочатку покрили гонтами, але скоро перекрили листовим залізом – жерстю.

Діє ця Свято-Успенська церква і нині. В ній нараховується понад 100 ікон, із них 42 в олтарі. Біля входу до храму прихожан зустрічають три ікони: Успіння Пресвятої Богородиці, Благовіщеня Пресвятої Богородиці та Хрещення Господнього. Далі, у невеличкому приміщенні, яке передує вхід до храму, розташовано ще 13 ікон, серед яких -Христос Спаситель, Матір Божа, Георгій Переможець і інші. Безпосередньо в приміщенні церкви, на іконостасі є 21 ікона, серед яких — Святої Варвари, Успіння Божої Матері, Іоанна Воїна, Святого архистратига Михайла, Різдва Христового, Святих Євангелістів Івана і Матвіяй, Благовіщеня Пресвятої Богородиці, Ікона Спасителя, Різдво Матері Божої, Святого Архангел Гавриїла, Святого Миколи Чудотворця, Княгині Ольги, Святих апостолів Петра і Павла, розп’яття Ісуса Христа. Стеля храму прикрашена зображеннями святих Євангелістів: Марка, Луки, Іоанна, Матвія та сценами з життя Ісуса Христа,Матері Божої та інших святих. Реліквією церкви є велике зображення Успіння Пресвятої Богородиці, гріб якої на руках несуть 12 апостолів[19].

У церковній дзвіниці розташовано 7 дзвонів, звуки яких можна лунають під час служби, великих свят, а також цей дзвін сповіщає про те, що хтось помер.

Як видно з наведених фактів, церква, що з давніх часів007 примостилася на кам’яному щовбі «на Тій Горі», зазнала багато труднощів і пережила чимало складних часів. Однак на відміну від інших, вона діяла постійно навіть за суворих радянських часів, у які заборонялось людям відвідувати храми. Розповідають, що мешканці не тільки Сокирян, а й навколишніх сіл — Волошкового, Розкопинців, Василівки та деяких інших у недільні і святкові дні, особливо на Великдень, торували сюди стежини понад Яром, щоб помолитися Богу та освятити Пасху…

СВЯЩЕННО- І ЦЕРКОВНОСЛУЖИТЕЛІ

Білецький Гавриїл (1797 р.н.) – дячок при Свято-Успенській церкві села Сокиряни Хотинського цинута (за даними на 1822-1825 рр.).

Беньковський Василь Калістратович (1834-1910) – народився в селі Недобоївці Хотинського повіту, в сім’ї дяка Калістрата Романовича Беньковського (1810 р.н.) і Єфросинії (1813 р.н.). Навчався в Кишинівському духовному училищі. У 1861 році визначено служити дяком до церкви села Каплівка Хотинського повіту. У 1868 році переведений до Свято-Михайлівської церкви села Романківці того ж повіту. Надалі переведений на місце дячка до церкви Успіння Пресвятої Богородиці містечка Сокиряни. Звідти 9 лютого 1872 року призначений виконуючим обов’язки псаломщика до церкви села Требісоуць Хотинського повіту[20]. 21 листопада 1872 року висвячений на священика до церкви села Клішківці (тепер в Хотинському районі Чернівецької області). 17 жовтня 1877 року призначений законовчителем в Клішковецьке народне училище[21]. 3 вересня 1880 року звільнений з цієї посади. Через деякий час служив на цій посаді в селі Ходороуци Хотинського повіту. Помер 23 квітня 1910 року.

Отець Василь мав сина Михайла, який навчався в Хотинському повітовому училищі, служив псаломщиком при церкві с. Калінешти, з 10 квітня 1893 року.

Василевський Семен (1795 р.н.) – з «дворянського звання». 21 січня 1822 року архієпископом Кишинівським і Хотинським Димитрієм висвячений у сан диякона до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського цинуту, при якій, до цього він служив дяком. У 1825 або 1826 році висвячений на священика і визначений до церкви села Нелипівці Хотинського повіту (тепер в Кельменецькому районі).

Дружина: Анна (1802 р.н.), у шлюбі з якою народився син Семен (1822 р.н.).

Данилович Феодор – син паламаря. В 1868 році визначений дяком до Олександро-Невської церкви села Яноуци Хотинського повіту (теперішнє село Іванівці Кельменецького району). В тому ж році переміщений на місце паламаря до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин Хотинського повіту. І далі, в тому ж 1868 році, переведений до Іоанно-Богословської церкви села Вітрянка на ту ж посаду. Потім переведений у село Кельменці. У 1869 році повернений назад в село Коболчин. 14 лютого 1870 року переміщений до Свято-Успенської церкви містечка Сокиряни того ж Хотинського повіту[22]. 28 січня 1872 року — паламар Свято-Димитріївської церкви села Бужаровка Сорокського повіту[23].

Капличка що діяла в Яру непалік старого цвинтаря на Тій Горі в ХІХ ст.

Капличка що діяла в Яру неподалік від старого цвинтаря на Тій Горі в ХІХ ст.

Делінський Володимир (1879 р.н.) — з родини духовного звання. Закінчив клас псаломщиків і 22 березня 1911 року направлений тимчасово виконуючим обов’язки псаломщика при церкві села Кайнар-Век Сорокського повіту. 28 жовтня 1911 року призначений виконуючим обов’язки псаломщика при Свято-Успенській церкві м. Сокиряни. 16 жовтня 1913 року тимчасово виконуючий обов’язки псаломщика церкви села Бурленешть Володимир Делінський звільнений від виправлення посади. 20 січня 1915 року призначений псаломщиком до церкви села Сербичани Хотинського повіту[24]. З 1920 року — псаломщик при церкві селища Ісакова Нижня Оргеєвского повіту.

Делінський Петро Еммануїлович (1890 р.н.) – син псаломщика. У 1907 році закінчив Єдинецьке духовне училище. З 1908 року навчався в Кишинівській школі псаломщиків, яку закінчив у 1910 році. 28 жовтня 1911 року визначений виконуючим посаду псаломщика при Свято-Успенській церкві містечка Сокиряни Хотинського повіту. В 1913 році затверджений на посаді псаломщика при церкві Петра і Павла, там же в Сокирянах.

Діміняца Микола Дмитрович (1834 р.н.) – із селян, син Дмитра Максимовича Діміняци (1808 р.н.) і Анни Яківни (1809 р.н.). 7 травня 1873 року затверджений на посаді церковного старости при Свято-Успенській церкві села Сокиряни Хотинського повіту на друге триріччя[25].

Дружина: Аксенія Олексіївна (1838 р.н.), у шлюбі з якою народився син Іван (1857 р.н.)[26].

Доліщинський Єрофій Андрійович (1808 р.н.) – син священика села Фузовка Оргеєвського повіту Андрія Федоровича Доліщинського і Анни (1780 р.н.). Дячок при Свято-Успенській церкві села Сокиряни (за даними на 1835 рік)[27].

Дружина: Ірина (1 812 р.н.), у шлюбі з якою народився син Феодор (1830 р.н.).

Іванішин Маковей Васильович (1844 р.н.) – із селян, син Василя Олексійовича Іванішина (1808 р.н.) та Олени Йосипівни (1814 р.н.)[28]. Церковний староста при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського повіту 19 листопада 1885 року нагороджений похвальним листом від єпархіального начальства за «довголітню і корисну службу»[29].

Клімов Стефан – паламар Свято-Успенської церкви містечка Сокиряни Хотинського повіту. 14 лютого 1870 року переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин того ж повіту[30]. 5 листопада 1879 року понадштатний причетник Стефан Клімов звільнений за штат. 4 грудня 1880 року визначений виконуючим на посаду до церкви села Сосєни Оргеєвського повіту[31].

Козмоліч (Козмуліч) Костянтин Гаврилович (1825 р.н.) – син священика села Гріноуци Хотинського повіту Гаврила Васильовича Козмоліча (1787 р.н.) і Марії Іванівни (1782 р.н.). Отримав домашню освіту. 7 листопада 1844 року відповідно до прохання визначений дяком до Свято-Успенської церкви містечка Сокиряни Хотинського повіту. 25 серпня 1851 року висвячений у сан диякона. 17 вересня 1851 року прикріплений до Свято-Миколаївської церкви села Гріноуци Сорокського повіту, де в той час священиком був його батько[32].

Дружина: Олександра Василівна (1830–08.12.1873). Їхні діти: Василь (1849 р.н.) і Марія (1850 р.н.).

Крокос Андрон (Андроник) Федорович (1797 р.н.) – «селянського звання», син сокирянського селянина Феодора Крокоса і Євдокії (1755 р.н.). З 1819 року – паламар при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського цинута.

Дружина: Олександра (1802 р.н.). Їхні діти: Філіп (1829 р.н.), Іоанн (1832 р.н.), Федір (1833 р.н.) і Надія (1826 р.н.)[33].

Крокос Дмитро Федорович (1781–1830) – «селянського звання», син сокирянського селянина Феодора Крокоса і Євдокії (1755 р.н.). 14 березня 1808 року єпископом Григорієм Ієрапольським за благословенням митрополита Веніаміна висвячений на священика до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського цинута[34].

Дружина: Єфросинія (1791 р.н.). Їхні діти: Петро (1819 р.н.) і Ірина (1813 р.н.)[35].

Крокос Сімеон – син місцевого псаломщика, диякон-псаломщик при церкві Успіння Пресвятої Богородиці містечка Сокиряни Хотинського повіту. Помер 18 травня 1891 року[36].

Дружина: Ірина.

Крокос Феодор Андронович (1833-1909)  народився в с. Сокирянах Хотинського повіту, в сім’ї паламаря Свято-Успенської церкви Андрона Федоровича Крокоса (1797 р.н.) та Олександри (1802 р.н.). Деякий час прислужував при церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Сокирянах. З 1888 року служив священиком при Царя-Костянтинівській церкві села Маркоуци Хотинського повіту. Помер 1 травня 1909  «від старості».

Дружина: Марія Федорівна. Їхні діти: Євсевій — священик при церкві села Баурчі Бендерського повіту.

Крокос Філіп Андронович (1829 р.н.) – син паламаря села Сокиряни Андрона (Андроніка) Федоровича Крокоса (1797 р.н.) та Олександри (1802 р.н.). 15 червня 1891 року, будучи понадштатним псаломщиком при Свято-Успенській церкві м. Сокиряни, затверджений штатним псаломщиком в тому ж приході на місце померлого Сімеона Крокоса.

009

Малер Міхай (Михайло) – родом із Сорокського цинуту Молдавського князівства. За даними погосподарського перепису Хотинського повіту 1774 року, служив на місці третього священика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Сокирянах[37].

Міхай – за даними погосподарського перепису Хотинського повіту 1774 року, служив на місці другого священика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Сокирянах[38].

Онуфрієвич Федір Костянтинович (1832–1888) – син дячка села Коболчин Хотинського повіту Костянтина Пилиповича Онуфрієвича (? – 1832) і Анастасії Никифорівни Чернявської (1814 р.н.)[39]. Священик при Свято-Миколаївській церкві села Коболчин. У 1869 році переміщений до Свято-Успенської церкви містечка Сокиряни того ж повіту. У 1876 році указом Святого Урядового Синоду і по височайшій волі був нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеню. 4 травня 1877 року зао більшісті голосів обраний на посаду голови Єдинецького училищної з’їзду. 6 жовтня 1879 року призначений законовчителем жіночого училища в м. Сокиряни. 3 березня 1888 року благочинний 5 округу Хотинського повіту протоієрей Федір Онуфрійович відповідно до прохання, через хворобу, звільнений з посади. Помер у березні 1888 року.

Очінський Іван Андрійович (1821–1893) – син паламаря. У 1841 році визначений дяком до церкви села Трінка Хотинського повіту. 17 вересня 1850 року висвячений у сан диякона до церкви села Малаєшти. У 1859 році висвячений на священика до церкви села Гінкоуци Хотинського повіту. Відрізнявся слабким здоров’ям і в 1870 році за його проханнм звільнений за штат. 30 грудня 1888 року, коли він служив при Свято-Успенській церкві в містечку Сокиряни, йому було призначено одноразову допомогу по визначенню Святого Синоду. 7 жовтня 1890 року затверджений завідувати церквою села Волошкове Хотинського повіту. Далі був за штатним священиком в селі Гінкоуци, того ж повіту, де помер в 1893 році.

Паховський Іван Антонович (1810 р.н.) – син священика Архангело-Михайлівської церкви села Ломачинці, Антонія Паховського та Пелагеї Михайлівни (1788 р.н.). Отримав домашню освіту. У травні 1828 року визначений дяком до Свято-Успенської Богородичної церкви села Сокиряни Хотинського повіту. У 1833 році переміщений до іншого приходу.

Перетятков Євграф Гаврилович (1850 р.н.) – паламар при Свято-Успенській церкві села Василівка Хотинського повіту. 23 грудня 1871 року переміщений на ту ж посаду до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин, того ж повіту. Далі переміщений на посаду понадштатного паламаря до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського повіту. 11 січня 1879 року визначений виконуючим на посаду псаломщика при Архангело-Михайлівській церкві села Требісоуць, того ж Хотинського повіту[40]. Там він прослужив трохи більше 20 років на посаді псаломщика. 9 жовтня 1899 року, псаломщики села Требісоуць Євграф Перетятков і села Гінькоуци Юліан Дуліповіч переміщені один на місце другого.

Двічі був одружений. Перша дружина: Анісія Петрівна (1855–1881); друга: Февронія Олександрівна Драганіч (1864 р.н.) – селянка села Требісоуць. У шлюбі з першою народилися дочка Єлизавета (1880 р.н.) і син Іван, а з другою — сини Сімеон (1882 р.н.), Петро (1883 р.н.), Стефан (1884 р.н.), Стефанида (1886 р.н.), Андрій (1888 р.н.) і Микола (1894 р.н.).

Прокопій – священик при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського цинуту (за даними на 1816).

Раєцький Гермоген (Єрмоген) (1843–1915) — син священика. У 1868 році закінчив курс Кишинівської духовної семінарії і висвячений на священика до церкви Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського повіту. У 1869 році переміщений до Свято-Миколаївської церкви села Коболчин, того ж повіту. В тому ж 1869 році був помічником благочинного 5 округу Хотинського повіту. 6 жовтня 1877 року згідно проханню переміщений священиком у село Кукуеци (Кукуец) Ясського повіту[41]. У 1884 році нагороджений скуфією. З 1891 року перебував законовчителем Стурдзенського однокласного міністерського училища. У 1912 році нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеня. Помер у селі Кукуеци 3 червня 1915 року.

Дружина: Марія. Їхній старший син Георгій, за даними на 1907 року, служив у с. Пирліца Белецького повіту. Помер раніше батька – 21 квітня 1913 року.

Романеску Володимир (1881 р.н.) – в служінні з 1903 року. В 1913 році зарахований на друге священицьке місце до церкви села Ларга Хотинського повіту. 21 липня 1914 року затверджений на перше місце священика до названої церкви. 11 березня 1916 року переведений священиком до церкви села Молодово, того ж повіту. В 1922 році нагороджений скуфією[42]. 1 серпня 1924 року переміщений до Свято-Успенської церкви містечка Сокиряни Хотинського повіту[43].

Руснак Кирило – церковний староста при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинської райї в 1770-х роках.

Савчук Євстафій Стефанович (1864 р.н.) – з 1910 року перебував на посаді церковного старости при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського повіту[44].

Дружина: Олена Костянтинівна (1866 р.н.). Їхні діти: Василь, Стефан, Ганна, Домна і Павло.

Сеул Олександр Авакумович (1883 р.н.) – син священика Свято-Михайлівської церкви села Устя Белецького повіту. У 1906 році закінчив Кишинівську духовну семінарію і 15 травня визначений псаломщиком до церкви села Флорешти Белецького повіту. 4 серпня того ж року переміщений до іншого приходу. 12 березня 1907 року призначений на друге священицьке місце при церкві Петра і Павла м. Сокиряни Хотинського повіту. 17 березня того ж року висвячений у сан диякона, а 25 березня — на священика. Деякий час відправляв служби також в Успенській церкві, того ж містечка Сокиряни.

З 1910 по 1913 рік входив до складу членів Благочинного ради. У 1913 році нагороджений набедреником. У 1914 році, згідно з «Звіту Духовного комітету по приходу речових пожертвувань на військові потреби» передав в допомогу учасникам війни 9 сорочок, 9 кальсонів, 45 рушників і 20 аршин полотна. 18 травня

Настоятель церкви отець Василій під час обряду хрещення

Настоятель церкви отець Василій під час обряду хрещення

1924 призначений на перше місце священикам церкви Успіння Пресвятої Богородиці м. Сокиряни. 1 червня 1924 року від Свято-Успенської церкви переміщений до церкви Петра і Павла того ж містечка Сокиряни[45].

Дружина: Марія Олександрівна Молчанова (1885 р.н.). Діти: Борис (02.05.1907 р.н.) та Георгій (13.05.1909 р.н.).

Фома – за даними погосподарського перепису Хотинського повіту 1774 року, служив на місці першого священика при церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Сокирянах[46].

Черноуцан Петро Мінович (1870-1924) народився 25 червня 1870 року в селі Маркоуци Хотинського повіту, в родині священика Міни Олександровича Черноуцана (1842 р.н.) та Єлизавети Георгіївни Стадницькому (? — 1894). Закінчив Кишинівську духовну семінарію. 7 жовтня 1891 року призначений наглядачем Кишинівського Духовного чоловічого училища. В 1892 році в тому ж училищі призначений вчителем підготовчого класу.14 листопада 1893 року отримав місце священика при церкві села Чучулени Кишинівського повіту. 10 квітня 1894 року висвячений у сан диякона, а 18 квітня того ж року висвячений на священика при тій церкві. З 1906 по 1909 рік перебував на посаді Благочинного Кишинівського повіту. 31 серпня 1909 року переміщений до церкви села Моловата. У 1917 році переміщений до Свято-Успенської церкви містечка Сокиряни Хотинського повіту. Помер 2 лютого 1924 року[47].

Чернявський Димитрій – 30 лютого 1769 року отримав грамоту митрополита Проілавського, Томаровського, Хотинського, усього узбережжя Дунайського і Дністровського й цілої України Ханської, Даниїла, про те, що він висвячений на священика до Свято-Успенської церкви села Сокиряни. Прослуживши там близько двох років, покинув прихід і перебрався за Дністер[48].

Яцимірський Михайло Петрович (1811 р.н.) – син священика села Сокиряни, Петра Михайловича Яцимірського (1785 р.н.) і Ганни Федорівни (1788 р.н.). Дячок при церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Сокиряни Хотинського повіту (за даними на 1835 рік)[49].

Дружина: Параскева (1 815 р.н.).

Яцимірський Петро Михайлович (1785 р.н.) – син священика. 12 липня 1811 року, єпископом Григорієм Ієрапольським за благословенням митрополита Гавриїла висвячений на священика до Успенської Богородичної церкви села Сокиряни Хотинського цинуту.

Дружина: Ганна Федорівна (1788 р.н.), у шлюбі з якою народився син Михайло (1811 р.н.).

Фото Олександра Чорного.

Старовина фотографія каплички із фондів Сокирянського історичного музею.

 

________________________________________

 

[1] Тимощук Б.О. Північна Буковина – земля слов’янська. – Ужгород: «Карпати», 1969. – С. 175.

[2] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 135 – 143.

[3] Мандзяк А.С., Чорный А.Д. Сокиряны: Новые «старые» открытия // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 6. – Інтернет, 2012. – С. 45 – 58.

[4] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 318 – 321.

[5] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужского пола детях находящихся в селении Сокирянах при Успенской Богородичной церкви Хотинского уезда, за 1829 год; Ведомость о Успенской Богородичной церкви Хотинского уезда селения Сокирян за 1832 год.

[6] Лебединцев А.Г. Ханская Украина. – Одесса: «Славянская типография» Н. Хрисогелос, 1913. – С. 16; Berechet Şt. Noi materiale pentru Mitropolia Proilaviei // Revista Biserica Ortodoxă Română XLII. – Bucureşti, 1924. – P. 263-269. – Documentul 2 – conţine cartea de hirotonire a preotului Dimitrie Cerneavschi dată de către mitropolitul Daniil al Proilaviei în 1769; Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 401 – 404.

[7] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 432, 458.

[8] Мандзяк О.С. Стародавні церкви Сокирянщини // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 2. – 2011. – С. 174.

[9] Халиппа И.Н. Сведения о состоянии церквей Бессарабии в 1812–13 гг. // Труды Бессарабской губернской архивной комиссии. – Т. III. – Кишинев: Типо-Литография Э. Шлиомовича, 1907. – С.

[10] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужского пола детях находящихся в селении Сокирянах при Успенской Богородичной церкви Хотиннского уезда, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[11] Чорний О. Д., Мандзяк О. С. Сокирянська бистрина. – Чернівці: «Прут», 2011. – С. 74–76.

[12] Дело о приостановлении и продажи имения Секуряны и Ходорауцы, принадлежащего Лишину и Соловкину до раздела (18.08.1825-05.05.1826) (43 134) — Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 3, оп. 1, д. 641 (639)

[13] Забудько І. Історія церкви Успіння Пресвятої Богородиці містечка Секуряни // Сокиряни – сім днів. – Сокиряни, 2015. – № 33 і № 34.

[14] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1873. — № 11. – С. 181 – 182.

[15] Забудько І. Історія церкви Успіння Пресвятої Богородиці містечка Секуряни // Сокиряни – сім днів. – Сокиряни, 2015. – № 33 і № 34.

[16] Ведомость о Свято-Успенской церкви, состоящей Хотинского уезда, Кишиневской епархии в местечке Секренах, за 1914 год.

[17] Сокиряни: Духовність. – http://bukportret.info/index.php/sokiryanskij-rajon/sokiryani/dukhovnist

[18] Забудько І. Історія церкви Успіння Пресвятої Богородиці містечка Секуряни // Сокиряни – сім днів. – Сокиряни, 2015. – № 33 і № 34.

[19] Сокиряни: Духовність. – http://bukportret.info/index.php/sokiryanskij-rajon/sokiryani/dukhovnist

[20] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1872. – № 8, 15-30 апреля. – С. 214.

[21] Сведения о движении и переменах в службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1877. – № 21, 1–15 ноября. – С. 458.

[22] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1870. — № 8, 15 апреля. – С. 92.

[23] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1872. — № 5, 1–15 марта. – С. 109.

[24] Мандзяк А.С. Священно- и церковнослужители Сокирянщины (XIX в. – 1920-е гг.): некоторые данные к историко-биографическому словарю // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 161.

[25] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1873. – № 15, 15–31 августа. – С. 309.

[26] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года, января пятнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, местечка Секурян, о состоящих мужеского и женского пола царанах, живущих на земле наследников генерал-майора Лишина, принадлежащего подданством России.

[27] Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда о священно- и церковнослужителях (апрель 1835 года). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

[28] Ревизская сказка тысяча восемьсот пятьдесят девятого года, января пятнадцатого дня, Бессарабской области Хотинского уезда, местечка Секурян, о состоящих мужеского и женского пола царанах, живущих на земле наследников генерал-майора Лишина, принадлежащего подданством России.

[29] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1885. – № 22, 15-30-го ноября. – С. 130.

[30] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1870. — № 8, 15 апреля. – С. 92.

[31] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1881. – № 3, 1–15 февраля. – С. 57.

[32] Ведомость о Свято-Николаевской церкви Сорокского уезда селения Гринауц, за 1851 год. – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 211, оп. 6, ед. хр. 49, связка 49.

[33] Роспись исповедная Кишиневской епархии Хотинского цинута селения Сокирян Успенской Богородичной церкви о обретающих в приходе сей церкви ниже явленных чинов и людям со изъяснением про каждого имени и бытии их во святую Четыредесятницу у исповеди и святых тайн причастия, и кто исповедался токмо, а не причастился и за каким винословием, и кто за малолетством не исповедывался и святых тайн причастился, за 1822 год.

[34] Формулярная ведомость о священно и церковнослужителях и их мужского пола детях находящихся в селении Сокирянах при Успенской Богородичной церкви Хотиннского уезда, за 1824 год // Формулярные ведомости Управляющего Хотинского цынута Бричанской протопопии священника Филиппа Лукиянова, за 1824 год. – Державний архів Чернівецької області, ф. 605, оп. 1, сп. 97.

[35] Роспись исповедная Кишиневской епархии Хотинского цинута селения Сокирян Успенской Богородичной церкви о обретающих в приходе сей церкви ниже явленных чинов и людям со изъяснением про каждого имени и бытии их во святую Четыредесятницу у исповеди и святых тайн причастия, и кто исповедался токмо, а не причастился и за каким винословием, и кто за малолетством не исповедывался и святых тайн причастился, за 1822 год.

[36] Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1891. – № 12, 15-го июня. – С. 140.

[37] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 458.

[38] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 458.

[39] Ведомость о Николаевской церкви Хотинского уезда селения Коболчина, за 1832 год.

[40] Сведения о движении и переменах по службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1879. — № 3, 1-15 февраля. – С. 63.

[41] Сведения о движении и переменах в службе в епархиальном управлении // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев: Типография Архиерейского дома, 1877. – № 21, 1–15 ноября. – С. 456.

[42] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1922. – № 11. – P. 7.

[43] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1924. – № 26. – P. 2.

[44] Ведомость о Свято-Успенской церкви, состоящей Хотинского уезда, Кишиневской епархии в местечке Секренах, за 1914 год.

[45] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1924. – № 26. – P. 2.

[46] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 458.

[47] Luminatorul: Revista oficiala al Eparhiei Chisinaului și Hotinului. – Chisinau: Tipografia Eparhiala, 1924. – № 7. – P. 2.

[48] Мандзяк А.С. История Сокирянщины в документах и материалах: От первых упоминаний до 1812 года / Алексей Степанович Мандзяк, автор и составитель. – «Сокирянщина», 2015. – С. 401 – 404.

[49] Ревизская сказка местечек, селений и церквей Хотинского уезда о священно- и церковнослужителях (апрель 1835 года). – Национальный архив Республики Молдова (Arhiva Naţională a Republicii Moldova), ф. 134, оп. 2, д. 100.

Залиште свій коментар