Історико-біографічний словник Сокирянщини: Казиміри

Автор: admin

Олексій Мандзяк

 

Продовжуємо публікувати відомості про осіб минувшини Сокирянщини, в рамках проекту «Історико-біографічний словник Сокирянщини», який націлений на популяризацію краєзнавства та регіональної історії на прикладі сучасного Сокирянського району Чернівецької області України. На цей раз наводимо дані про представників відомого роду поміщиків і меценатів Казимір.

В Молдавському князівстві цей рід відомий з ХVІІ-го віку. Першим із них був боярин Казимір Казимірський, який прибув із Польщі у 1662 році. На Сокирянщині вони осіли у 1806 році, де в їм в різні часи належали землі ряду сіл і хуторів, зокрема, –  це село Вашківці, Пів-Мендиківці (сучасна Новоолексіївка), частина села Мендиківці (сучасна Олексіївка) і частина вотчини Карликів (зникле село).

 

Казимір Віктор Федорович (11.11.1862 р.н.) – син Федора Івановича Казиміра (26.03.1810–24.02.1888) та Варвари Василівни Мельникової (1826–25.06.1910). Народився в селі Вашківці, хрещений 21 лютого 1862 року у місцевій Свято-Благовіщенській церкві[1].

Після отримання вищої освіти проживав у Франції[2].

Від матері отримав восьму частину села Чернолівка (вона ж Чернородиця) Сорокського повіту, а від батька ту ж частину села Вашківці у Хотинському повіті. Після роздільному акту, учиненому 21 січня 1889 року між дітьми Федора Івановича Казиміра, він отримав «у виняткову та необмежену власність» вотчину Росошани в Хотинському повіті – 1868 десятин 368 квадратних сажнів землі. Окрім того, для зрівняння своєї частини, родичі виплатили йому 59861 рублів готівкою[3].

 

Казимір Володимир Федорович (28.07.1857 р.н.) – син Федора Івановича Казиміра (26.03.1810–24.02.1888) та Варвари Василівни Мельникової (1826–25.06.1910). Народився в селі Чернолівка Сорокського повіту, хрещений 30 липня 1857 року у місцевій Свято-Благовіщенській церкві[4].

Закінчив реальне училище в м. Кишиневі і Петровську сільськогосподарську академію в Москві[5].

Від матері отримав восьму частину села Чернолівка (вона ж Чернородиця) Сорокського повіту, а від батька ту ж частину села Вашківці у Хотинському повіті. Після роздільному акту, учиненому 21 січня 1889 року між дітьми Федора Івановича Казиміра, він отримав «у виняткову та необмежену власність» вотчину Ормяни Великі з селами Ормянкою і Киселевкою та присілком Костянтинівкою в Каменецькому повіті Подільської губернії – всього 2299 десятин землі[6]. Після смерті рідних братів Олександра, Федора і Костянтина у його власність перейшла частина села Вашківці і село Мендиківці в Хотинському повіті – 2028 десятин землі, а також частина села Чернолівка – 333 десятини землі[7].

Казимір Георгій Олександрович (1886 – 17.05.1916) – син Олександра Федоровича Казиміра  (15.06.1853 – 08.07.1889) та Марії Миколаївни Виноградської (1859–1903)[8].

Від батька успадкував село Требісоуци в Хотинському повіті, а після смерті рідного дядька Костянтина Федоровича Казиміра (05.03.1860–12.06.1910) у його власність перейшла також частина села Вашківці Хотинського повіту. За даними на 1915 рік в обох селах за ним числилося 930 десятин землі[9].

Помер в селі Вашківці і похований у фамільному склепі-усипальниці біля Архангело-Михайлівської церкви[10].

Діти: одна дитина.

 

Казимір Єлизавета Федорівна (11.01.1856 р.н.) – дочка поміщика села Вашківці, Федора Івановича Казиміра (26.03.1810–24.02.1888) та Варвари Василівни Мельникової (1826 – 25.06.1910). Народилася у селі Чернолівка Сорокського повіту, хрещена 12 січня 1856 року у місцевій Свято-Благовіщенській церкві[11]. 8 лютого 1890 року за утвердженням Департаменту Герольдії Урядового Сенату зарахована до дворянського роду чоловіка[12].

Від матері отримав восьму частину села Чернолівка (вона ж Чернородиця) Сорокського повіту, а від батька ту ж частину села Вашківці у Хотинському повіті. Після роздільному акту, учиненому 21 січня 1889 року між дітьми Федора Івановича Казиміра, «у виняткову та необмежену власність» їй перейшла вотчина Новоселиця (622 десятини 70 кв. саж. землі) і частина села Вовчинець в Хотинському повіті Бессарабської губернії[13].

Чоловік: Лісовський Микола Львович (13.04.1838 р.н.) – народився в селі Табан Хотинського повіту, в сім’ї титулярного радника Лева Івановича Лісовського (1793 р.н.) та Мрії Георгіївни Пантазі[14]. Вінчалися 7 січня 1876 року в Архангело-Михайлівської церкви села Вашківці Хотинського повіту[15]. Мав у власності частини сіл Крива, Кишло-Салієво і Михалкоуци у Хотинському повіті. Надвірний радник, поручик у відставці, Управляючий Бессарабським відділенням Державного дворянського земельного банку (з 08.04.1886 р.).

Діти: Віктор (10.10.1883 р.н.), Софія (15.11.1876 р.н.), Наталія (27.11.1877 р.н.), Лідія (10.08.1880 р.н.).

 

Казимір Іван Костянтинович (1778–30.01.1827) – співвласник села Вашківці[16]. У відомостях перепису Хотинського повіту 1817 року читаємо: «Половина вотчини належить панам бояр Балшів з Молдавії, а половина панові місцевому поміщикові Іоаннові Казиміру. Обіймає в цілому 900 ф. косовиці, 600 ф. орної землі, 400 ф. сільського вигону, 120 ф. панського вигону й 500 ф. городу»[17].

Іван Казимір народився у Сучавському цинуті Молдавського князівства, син 2-го пахарника Костянтина Іоанновича Казиміра[18]. Служив у чині сардаря при дворі господаря Молдавського князівства. У 1814 році перебрався на проживання у Бессарабію і прийняв російське підданство. У 1818 році був включений до «Списку корінних бессарабських дворян», складеного Дворянським товариством Бессарабської області.

Помер у Вашківцях і був похований біля Архангело-Михайлівської церкви. Через деякий час його прах перенесли у фамільний склеп, який його нащадки побудували там же біля церкви.

Дружина: Катерини Кіріяківни Борщ (1793–26.11.1846) – дочка Кіаріака Ілліча Борща, (1755–1813) та Олени Федорівни (Іляни Тодорівни) Беділіце[19]. Народилася в селі Будафалва у цинуті Сомеш. Після смерті чоловіка успадкувала всі його вотчини і їх частини, які з часом поділила між дітьми і онуками. Померла і похована у Вашківцях.

Діти: Федір (26.03.1810–1887), Олександр (15.05.1812–14.02.1882), Анна (1816 р.н.), Костянтин (02.05.1818-12.12.1874), Олена (1822 р.н.), Олексій. Останній, до речі, став монахом і називався Анфімом. Він одержав освіту в Санкт-Петербурзькій духовній академії, після чого став ченцем Видубицького монастиря у Києві, згодом – в Херсонському, неподалік від Севастополя, а потім в Києво-Печерській лаврі.  Останні свої дні провів у  Слов’янську, займаючись садівництвом, овочівництвом та квітникарством[20].

Імовірно, що це не повний список дітей Івана та Катерини Казимірів. У сімейному склепі ще на початку XX ст. зберігалася мармурна плита, яка до того була встановлена на місці поховання Івана Казиміра. На цій плиті був вибитий текст на молдавській мові наступного змісту:

 

«Під цим могутнім каменем

Поховані останки багатьох:

Двох братів і трьох сестер.

А це їх імена:

Ласкар, Янку, Профірія,

Анастасія і Марія.

Хай Бог їх поминає в імперії небес.

Біля них давно схоронено любимого отця,

Котрий заповідав поховати біля ніг своїх дітей,

Щоб тут лежати навіки»[21].

Казимір Катерина Федорівна (12.01.1871 р.н.) – дочка землевласника села Вашківці, Федора Івановича Казиміра (26.03.1810–24.02.1888) та Варвари Василівни Мельникової (1826 – 25.06.1910). Народилася в селі Вашківці, хрещена 24 січня 1871 року в місцевій Архангело-Михайлівській церкві[22].

Після роздільному акту, учиненому 21 січня 1889 року між дітьми Федора Івановича Казиміра, у її власність Катерини Казимір перейшла «у виняткову та необмежену власність» половину вотчини Корбул і Північени в Сорокському повіті Бессарабської губернії, в якій «числиться всій придатної і незручної землі 1298 десятин 1875 квадратних сажнів землі», а також «для зрівняння своєї частини», родичі виплатили 162538 рублів[23]. За даними на 1915 років вона мала 2732 десятини землі в м. Єдинці[24].

Православна Архангело-Михайлівська церква, збудована на кошти поміщиків Казимірів в с.Вашківці. Фото О.Д. Чорного

Казимір Костянтин Іванович (02.05.1818-12.12.1874) – син сардаря Івана Костянтиновича Казиміра (1778–30.01.1827) та Катерини Кіріяківни Борщ (1793– 26.11.1846). Народився в селі Вашківці Хотинського цинуту Бессарабської області. 17 лютого 1847 року Департаментом Герольдії Урядового Сенату затверджений у дворянстві.

Навчався на юридичному відділені Рішельєвського ліцею в Одесі. 23 травня 1841 року поступив на службу в Кишинівсько-Оргеївській окружний суд – на посаді старшого перекладача. 25 травня 1842 року, за власним проханням, переведений в канцелярію Санкт-Петербурзького цивільного губернатора і з 2 червня перебував на посаді помічника керівника канцелярії. З 6 червня 1842 року – і чині губернського секретаря. 29 березня 1843 року переведений в Санкт-Петербурзьке правління столоначальником. 24 червня того ж року проведений у чин колезького секретаря і 28 числа призначений помічником голови канцелярії. 31 травня 1846 року визначений столоначальником у Департаменті Міністерства юстиції і знаходився на цій посаді до 9 серпня 1847 року. Ордером голови Міністерства юстиції від 13 серпня 1847 року призначений виконуючим посаду Одеського прокурора. З 26 липня 1847 року – у чині титулярного радника, а з 10 липня 1852 року він вже колезький асесор. 9 червня 1853 року затверджений на посаді Одеського прокурора. Найвищим наказом від 11 листопада 1854 року проведений у чин надвірного радника. 20 лютого 1857 року звільнений з посади прокурора і примислений до Міністерства юстиції і 26 липня того ж року проведений у чин колезького радника. 22 серпня 1857 року нагороджений знаком «За бездоганну службу». За вибором Дворянського зібрання 7 березня 1861 року призначений головою Бессарабського обласного суду. 20 серпня 1863 року відійшов від служби за хворобою[25].

За даними на 1863 рік за ним числилися частини вотчин Васкауци (Вашківці), Яноуци (Іванівці) і Вовчинець у Хотинському повіті[26]. В подальшому, за допомогою обміну та продажу, передав свої частини в Вашківцях та Яноуцах своїм родичам, і в  доступних нам документах значиться як поміщик села Маркауци Хотинського повіту – сучасне село Меркеуць (Mărcăuţi) в Бричанському районі Республіки Молдова. Згідно «Списку маючих право бути обраними в мирові посередники по Хотинському повіту», який був складений Хотинським повітовим предводителем дворянства 8 вересня 1868 року, статському раднику Костянтину Казиміру належали 3385 десятин землі[27].

Помер 12 грудня 1874 року «довготривалої хвороби» в селі Маркауци, де його і поховали на парафіяльному кладовищі[28]. Вже після його смерті, але на його кошти в селі була побудована нова церква з фамільним склепом, куди і перенесено його прах.

Дружина: Строеско Анна Василівна (1837–07.12.1883) – дочка поміщика Хотинського повіту, дворянина Василя Івановича Строєско (1795-1875) та Порфирії Мануїлівни Гуцу (1808-1856)[29]. Померла в селі Маркауци і похована у фамільному склепі[30].

Діти: Петро (06.08.1858–12.12.1884)[31], Костянтин (01.07.1868 р.н.)[32], Василь, Євгенія (1861 р.н.)[33] і Катерина[34].

 

Казимір Костянтин Федорович (05.03.1860–12.06.1910) – син Федора Івановича Казиміра (26.03.1810–24.02.1888) та Варвари Василівни Мельникової (1826–25.06.1910). Народився в селі Чернолівка (рум. Cernoleuca), яке нині розташоване в Дондюшанському районі Республіки Молдова. Хрещений 17 березня 1860 року у місцевій Свято-Благовіщенській церкві[35].

Навчався у Кам’янець-Подільській класичній гімназії, а в 1874 перевівся у реальне училище в м. Кишиневі, яке закінчив у 1878 році по механіко-технічному відділенню[36]. У 1879 році поступив у Петровську сільськогосподарську академію в Москві, яку закінчив у 1884 році, отримавши ступінь кандидата сільського господарства. Далі він їде навчатись в Лейпцизький університет, де через два роки отримує ступінь доктора природничих наук. Цілий рік читає курс агрономії студентам університету міста Карлсруе (Karlsruhe) в Німеччині[37].

У 1887 році Костянтин Федорович повернувся до Бессарабії. Впродовж 21 року обирався земським і повітовим гласним. Почесний мировий суддя. У 1906 році був обраний у Державну Думу Російської імперії І-го скликання.

Будував і утримував школи, лікарні, народні училища. Для забезпечення різних галузей сільського господарства кваліфікованими спеціалістами, він організував у 1891 році садову школу в Чернолівці В цій школі він бував дуже часто і вів уроки, проводив для учнів музично-літературні вечори, де все виконували самі учні. У Гринауцькому сільськогосподарському училищі Казимир викладав агрономію, здійснював з учнями екскурсії до лісу.  В його маєтки приїжджали на літню практику студенти багатьох вищих учбових закладів: з Московської сільськогосподарської академії та Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісівництва.

Листівка початку XX ст.

Був членом Бессарабського товариства природодослідників. За його ініціативою і при його матеріальній підтримці виник і видавався журнал «Бессарабське сільське господарство» («Бессарабское сельское хозяйство») – друкований орган, який об’єднував агрономів, рільників, і виноградарів краю.

Член училищної ради Хотинського і Сорокського повітів, піклувальник Гринауцької сільськогосподарської школи. Багато займався просвітницькою роботою. Відкрив на власні кошти і утримував у всіх своїх маєтках школи. Наприклад, під час навчального року 1908-1909 в сільській школі села Чернолівка навчалося 170 дітей, які були на його утриманні.

Виявляв громадянську позицію в галузі медицини. Забезпечував стипендіями майбутніх медиків, був прихильником непримиренної політики в боротьбі з епідеміями. На територіях своїх маєтків відкрив для сільських жителів лікарні і громадські лазні.

Велику частину свого часу витрачав на допомогу бідним. 1888 році на Хотинському земському зібранні висловився за надання як довгострокових, так і короткотермінових кредитів для селян і господарства, що переходить від натуральних форм до грошових. В губернському земстві запропонував клопотати про спрямування капіталу, що складався із залишків від духовних маєтків закордонних духовних установ, на утворення капіталу для меліоративних позик.

Казимір Костянтин Федорович серед перших медиків Вашковецької лікарні. Фото з зібрання О.Д. Чорного

У Казимира було велике господарство. Спочатку, від матері він отримав восьму частину села Чернолівка (вона ж Чернородиця) Сорокського повіту, а від батька ту ж частину села Вашківці у Хотинському повіті. Після роздільному акту, учиненому 21 січня 1889 року між дітьми Федора Івановича Казиміра, він отримав «у виняткову та необмежену власність» вотчину Чернолівку, яка на той час складала в собі всієї землі 2699 десятини 2270 квадратних сажнів[38]. Після смерті рідних братів Олександра і Федора у його власність перейшла частина села Вашківці. За офіційними даними на 1900 рік він ділив це село з своїми братами Віктором та Володимиром, сестрою Катериною та Оленою і племінниками – всього 4192 десятини землі[39]. До того ж, він управляв не лише в своїх маєтках, але і в своїх родичів, які довірили йому управління.

Застосовуючи свої агрономічні знання, слідкуючи за успіхами сільськогосподарської науки і впроваджуючи її, в свої маєтках він створює цілісну, висококультурну і різнобічну систему господарства, де всі галузі були доведені до високої інтенсивності. Господарство велося вільно, тобто без встановленої сівозміни; сіяли тільки те, що найбільш підходить до тієї чи іншої ділянки, має надійний збут і є в даний час вигідним. Врожаї були стабільні і самоокупні. Крім звичайних злаків і кормових трав, він культивував різні інші культури – льон, боби, багато сортів квасолі, гороху, червону конюшину. У Вашківцях і в Чернолівці Костянтин Казимір розвів прекрасні сади. Вони більше нагадували парки: чудові алеї з різних дерев, квітники, альтанки, живоплоти.

Листівка з К.Ф. Казимиром, початок XX ст.

Доволі значним у той час було тваринництво. Худобу розводили різноманітних порід. На першому плані – вівці: 1200 голів білої цигейської, чорної і білої чушки. Крім цього, помісі каракульської з місцевою, стогоман – помісь цигея, пирния і чушки.  Великою була птахоферма, де утримувались кури, гуси, качки, індики, а пасіка нараховувала декілька сот вуликів. Також діяв кінний завод, де утримувались знамениті ардени, першерони, англійські, карабахи і всілякі між ними помісі. Із кровних арденів у Вашківцях виводили чудову породу напіварденів, що стали досить витривалими робочими кіньми в плугах та інших засобах обробітку землі і перевезенні вантажів[40].

Помер Костянтин Федорович Казимір 12 червня 1910 року. Похований 14 червня у фамільному склепі-усипальниці у селі Вашківці біля Архангело-Михайлівської церкви[41]. Духовного заповіту він не залишив, але в одному з листів до родичів, торкнувшись хвилюючого багатьох питання про стипендії, він написав: «В ім’я Отця, Сина і Святого Духа прошу вас, спадкоємці мої, довершити розпочату мною справу і продовжити її до закінчення одержання навчання моїх стипендіаток і стипендіатів». І це побажання було виконано[42]. А от все майно було поділено між родичами.

Одруженим не був і дітей своїх не мав.

 

Казимір Олександр Іванович (15.05.1812–14.02.1882) – син сардаря Івана Костянтиновича Казиміра (1778–30.01.1827) та Катерини Кіріяківни Борщ (1793– 26.11.1846). Народився в селі Урчешть Сучавського цинуту Молдавського князівства. Ухвалою Герольдії Урядового Сенату від 5 березня 1846 року затверджений у дворянстві[43].

Закінчив повний курс Хотинського повітового училища. 26 січня 1829 року поступив на службу в канцелярію Хотинського повітового суду. 1 квітня 1830 року затверджений на цій посаді Бессарабським обласним правлінням. 16 листопада 1834 року, згідно проханню, звільнений від служби. 5 квітня 1839 року, за вибором дворян та утвердженням начальства, затверджений на посаді попечителя Хлібних запасних магазинів царан Хотинського повіту. 8 квітня 1844 року знову затверджений на займаній посаді. 16 лютого 1851 року знову підтверджений на цій посаді[44].

У 1845 році Олександр Іванович нагороджений чином колезького реєстратора. 17 лютого 1848 року проведений у губернські секретарі. Найвищим наказом від 12 лютого 1849 року, за вислугу років, проведений у чин колезького секретаря. З 21 лютого 1852 року – у чині титулярного радника. Найвищим наказом від 24 лютого 1853 року проведений у чин колезького асесора[45].

За даними на 1854 рік йому належала половина села Вашківці в Хотинському повіті, вотчина Яноуци і частина села Вовчинець. Крім того, йому належала парова винокурня Яноуцах[46]. Згідно «Списку осіб маючих право бути обраними в мирові посередники з Хотинського повіту», який був складений Хотинським повітовим предводителем дворянства 8 вересня 1868 року, колезькому асесору Олександру Івановичу Казиміру належали 3532 десятини землі «по власним і маєтку дружини»[47] . За даними на 1874 рік у його володінні знаходилося 2900 десятин землі з річним доходом в 14000 рублів у селах Яноуци, Новоселиця та Берестя[48].

У Яноуцах він влаштував каретну фабрику, яка приносила непоганий дохід. У 1841 році у тому ж селі почав діяти Винокурний і ректифікаційний завод, переконструйований у 1848 і 1880 роках і отримав порядковий номер 27[49]. В кінці XIX століття на цьому заводі перероблялося в сезон до 14 тисяч пудів зерна і 70 тисяч пудів картоплі[50]. Відзначимо, 1943 році ґуральню зруйнували (підірвали). Спирт змішався з водою річки Поливанів Яр і прямував до Дністра. Деякі завбачливі іванівчани набирали цю суміш і несли додому. Розповідають, що спирт на воді горів, тому окремі жителі села тоді одержали численні опіки[51].

Колишній маєток Казимірів в с. Іванівці (Яноуци) Кельменецького району

У 1864 році, завдяки зусиллям подружжя Казимір, було відкрито Яноуцьке народне училище, де навчалися діти селян грамоті. На свої гроші поміщики побудували приміщення школи, закупили підручники, а також щорічно жалували гроші на допомогу учням і вчителям[52]. У 1919 році на кошти їхнього сина Миколи Казиміра приміщення школи було істотно розширено.

Також Олександр Казимир на свої кошти побудував у Яноуцах нову православну церкву. Спорудження закінчилося у 1866 році. Нова кам’яна церква на знак вдячності за труди і матеріальні пожертвування поміщика, була освячена в ім’я Святого благовірного князя Олександра Невського[53]. Біля церкви донині збереглися два фамільні склепи поміщиків Казимірів.

Помер Олександр Іванович Казимир 14 лютого 1882 голи у рідному маєтку, де і похований у фамільному склепі[54].

Дружина: Філодор Смаранда Іванівна (20.10.1830–20.07.1898) – дочка Івана Христофоровича Філодора (1778-1832) та Єфросинії Семенівни Главче (1804-1864). Народилася у м. Хотин, була хрещена в Соборній Свято-Миколаївській церкві. У святому хрещенні була названа Смарандою[55]. У більш пізніх документах її ім’я записане як Марія (іноді з уточненням «вона ж Смаранда»). Після смерті чоловіка вона займалася господарством. За даними на 1899 рік поміщиця Казимір мала у своєму володінні 1100 десятин землі і 762 десятин лісу[56]. Померла 20 липня 1898 року в Яноуцах, де і похована в сімейному склері»[57].

Діти: Петро (02.06.1852 р.н.), Іван (18.04.1854 р.н.), Марія (09.04.1856 р.н.), Надія (19.09.1859 р.н.), Микола (05.05.1863 р.н.), Анна (13.02.1866 – 1920).

 

Казимір Олександр Федорович (15.06.1853–08.07.1889) – син Федора Івановича Казиміра (26.03.1810–24.02.1888) та Варвари Василівни Мельникової (1826 – 25.06.1910). Народився у селі Вашківці Хотинського повіту, хрещений 1 липня того ж року в Свято-Михайлівській церкві села Єдинці[58]. У колі сім’ї його частіше називали ім’ям Жорж.

Навчався у Кишинівській обласній гімназії. Закінчив  юридичний факультет Імператорського університету Святого Володимира в Києві. У 1878 році оселився у Санкт-Петербурзі. Молодший чиновник 2-го Відділу Власної Його Імператорської Величності канцелярії (за даними на 1880-1882 рр.)[59]. Надвірний радник, старший чиновник Кодифікаційного відділу при Державній Раді (1888 р.).  Був дійсним членом Юридичного товариства при Петербурзькому університеті[60].

Казимір Лідія Олександрівна (1881-1910) – дочка Олександра Федоровича Казиміра. Дружина барона Врангеля.

Виноградська Марія Миколаївна (1859–1903) – дружина Олександра Федоровича Казиміра

Від матері отримав восьму частину села Чернолівка (вона ж Чернородиця) Сорокського повіту, а від батька ту ж частину села Вашківці у Хотинському повіті. Також, йому належала частина вотчини Корбул і Північени Сорокського повіту. За роздільним актом, що був вчинений 21 січня 1889 року між дітьми Федора Івановича Казиміра, Олександру Казиміру отримав «у виняткову та необмежену власність вотчину Требісоуси, Хотинського повіту, Бессарабської губернії» з доданою до неї із вотчини Вашківці ділянки лісу (21 дес. 1725 кв. саж.) – всього 1038 десятин 786 кв. сажнів; а також вотчину Пів-Мендиківці в тому ж Хотинському повіті – 1175 десятин 552 кв. саж. землі[61]. Після його смерті ця власність була поділена між родичам і дітьми (які увійшли у власність коли досягли повноліття).

Помер Олександр Федорович Казимір в містечку Городок Подільської губернії[62]. Похований 12 липня 1889 року у фамільному склепі-усипальниці в селі Вашківці біля Архангело-Михайлівської церкви[63].

Дружина: Виноградська Марія Миколаївна (1859–1903) – народилася в Києві в сім’ї юриста Миколи Костянтиновича Виноградського († 1877 р.) та Наталії Вікторівни Скоропадської (08.01.1834 р.н.); сестра відомого мікробіолога, еколога та ґрунтознавця, Сергія Миколайовича Виноградського (1856–1953). Навчалася в Андріївській гімназії в Києві і Єлизаветинський інститут шляхетних дівчат в Москві. У 1884 році закінчила фізико-математичне відділення Вищих Бестужевських жіночих курсів у Санкт-Петербурзі. Одружилися у кінці вересня 1878 року в містечку Городок Подільської губернії[64]. Після смерті першого чоловіка, у 1891 році вийшла заміж вдруге – за дійсного статського радника Костянтина Костянтиновича Ушинського (10.05.1859-31.12.1918) – син відомого педагога Костянтина Дмитровича Ушинського (1824-1870) та Надії Семенівни Дорошенко (1831 р.н.). В цьому шлюбі народилися: Дмитро (1893–1941), Максим (1897–1917), Микола (1899–1967) і Маріанна (1900–1990)[65]. Померла в селі Рясники, яке розташоване нині в Гощанському району Рівненської області, де похована біля місцевої церкви.

Діти: Лідія (1881-1910), Марія (1883 р.н.), Георгій (1886–17.05.1916).

Маєток Казимірів в селі села Чернолівка. Фото з колекції AIRM (Agentia de Inspectare si Restaurare a Monumentelor din Republica Moldova)

Казимір Олена Федорівна (21.05.1852–17.04.1917) – дочка землевласника села Вашківці, Федора Івановича Казиміра (26.03.1810–24.02.1888) та Варвари Василівни Мельникової (1826–25.06.1910). Народилася в Хотині, хрещена в день свого народження в Царе-Костянтинівській церкві[66].

За даними на 1 січня 1902 рік у її власності були 742 десятини землі в селі Мошанець Кельменецької волості Хотинського повіту Бессарабської губернії[67]. У відомості 1915 року зазначено, що вона мала також 823 десятин землі в селі Росошани, того ж повіту, і 1122 десятин землі із вотчини Чернолівка Сорокського повіту[68].

Померла і похована в Кишиневі.

Чоловік: Черкез Ілля Михайлович – статський радник, член Бессарабської губернської земської управи.

Казимір Панаіт Григорович (1759 р.н.) – мав у власності вотчини і їх частини у різних регіонах Бессарабії: села Ружниця і Вертипорох у Сорокському повіті, вотчини Логанешти, Охринча і Мартінешти у Оргеївському повіті та ін. Також йому належали 7 сімей циган (за даними на 1821 рік). 9 березня 1814 року він отримав підтвердну грамоту від господаря Скарлата Каллімакі на куплені у питаря Г. Сорочану, вотчину Новоселиця, місце зване Грубна, село Бирлешти, а також частки від сіл Котюжани, Мендиківці і інші села у Хотинському цинуті[69]. Окрім того він був душоприказником вел-вістієрника Іордакі Бальша (1742–1812) і розпоряджався доходами від половини села Вашківці Хотинського повіту, яку останній отримав після розділу спадщини з своїми братами (друга половина цього села на той час належала двоюрідному брату Панаіта – Івану Костянтиновичу Казиміру, а потім його спадкоємцям)[70]. Після смерті Пнаіта ці обов’язки на себе взяв Михайло Панаітович Казимір.

Згідно зі складеним у 1806 році духовному заповіту, боярин Бальш частину своїх вотчин визначив на благодійні цілі – жертвуючи частину майна на благодійні справи, він мав на увазі постійне молитовне поминання про нього[71]. Виконання цих обов’язків він поклав на братів Казимірів та їх спадкоємців «на вічні часи». Заповіт вступив в силу у 1818 році, в і з цього часу Казиміри повинні були слідити щоб всі доходи направлялися на богоугодні цілі (будівля церков, виплати монастирям, підтримка малозабезпечених, допомога в отриманні освіти і т.д.). І це при тому, що половина Вашківців залишалася у власності родини Бальшів. Рішенням Цивільного суду від 31 грудня 1846 року затвердженим Урядовим Сенатом у 1856 році, управління половиною села Вашківці мало «тривати на майбутнє час не інакше, як за участю спадкоємців Бальша і під звітністю «Бессарабскому приказу общественного призрения»[72]. З кінця 1850-х років підконтрольні державній установі душоприказники справно посилали звіти, з яких відомо, що грошові кошти в основному розходилися на допомогу «для виходу заміж» дочок бідних дворян (найбільш значна стаття витрат), «на щоденний прожиток» вдів з міщанського стану, «для підтримки існування » дворянських дітей-сиріт[73]. І так було до 1869 року, коли Олександр Єгорович Бпльш продав половину Вашківців тодішньому співвласнику цього села Федору Івановичу Казиміру[74].

Панаіт Казимір народився в селі Онешти Сучавського цинуту Молдавського князівства, в сім’ї другого пахарника Григорія Івановича (Григораш Іоніце) Казиміра та Лупи Адамівни Панчул. Був у чині спатаря при господарі Молдавського князівства. У 1814 році з двома синами, будучи вже вдівцем, переїхав на проживання у Бессарабію[75]. 29 квітня 1818 року за указом російського імператора проведений у чин колезького радника[76]. Член Верховної ради Бессарабської області (1822-1825 рр.)[77].

Діти: Григорій (1791 р.н.), Михайло (1793 р.н.), Іордакі[78].

 

Казимір Федір Іванович (26.03.1810–24.02.1888) – син сардаря Івана Костянтиновича Казиміра (1778–30.01.1827) та Катерини Кіріяківни Борщ (1793–26.11.1846). Народився в селі Урчешти Сучавського цинуту Молдавського князівства. Там же хрещений 6 квітня 1810 року[79]. Освіту отримав у приватному пансіоні. 26 січня 1829 року визначений у число канцеляристів Хотинського повітового суду. 7 лютого 1830 року затверджений у званні канцеляриста. З 28 січня 1831 року – у чині колезького регістратора. 4 липня 1834 року за вибором дворянства визначений засідателем у тому ж суді. За указом Бессарабського губернатора від 28 жовтня 1836 року призначений виконуючим посаду Хотинського повітового скарбника з 3 листопада 1836 року. На цій посаді він знаходився до 4 січня 1838 року. 21 березня 1840 року за вибором Бессарабського дворянства визначений засідателем в Бессарабському обласному цивільному суді[80]. 23 липня 1847 року визначений на посаду судді Хотинського повітового суду. З 2 червня 1848 року – у чині губернського секретаря, з 12 лютого 1849 року – колезький секретар, з 12 жовтня 1852 року – титулярний радник[81]. 24 лютого 1853 року проведений у колезькі асесори. 16 березня 1854 року звільнений з посади судді Хотинського повітового суду і «за вислугу літ» проведений у надвірні радники. 9 грудня 1854 року і 1 серпня 1857 року, а також 19 березня 1863 року затверджений почесним попечителем Кишинівської чоловічої гімназії. 12 лютого 1866 року затверджений на посаді депутата Бессарабського Дворянського Депутатського Зібрання, на якій перебував до 4 лютого 1869 року. 23 грудня того ж року проведений у колезькі радники[82]. Далі – мировий суддя у Хотинському повіті[83].

За даними на 1844 рік йому належали половини вотчин Васкауци (Вашківці), Яноуци (Іванівці) і частина села Вовчинець у Хотинському повіті. Після роздільному акту, учиненому 4 липня 1856 року з братами Олександром і Костянтином Казимірами, Федору залишилася у володіння половина села Вашківці. Другу половину цього села він купив 29 листопада 1869 року у Олександра Єгоровича Бальша. 26 червня 1857 року у молдавського боярина Костянтина Радукановича Казиміра купив 2/3 частини села Росошани Хотинського повіту, і 1 липня 1859 року 1/3 цього села купив у неповнолітнього Радукана Казиміра; увійшов у володіння 26 жовтня 1866 року. 6 липня 1858 року купив у поміщика Костянтина Петровича Казиміра вотчину Новоселиця в Хотинському повіті. 17 листопада 1860 року купив у поміщика Олександра Станіславовича Комара вотчину Требісоуци, 26 жовтня 1866 року увійшов у володіння. 6 листопада 1871 року у згаданого Комара була куплена пустопорожня вотчина Пів-Мендиківці (частина вотчини Мендиківці) в Хотинському повіті[84]. У офіційних списках 1874 року зазначено, що він володіє 13600 десятинами землі в селах Васкауци, Росошани, Новоселиця, Мошанець і Требісоуци, з річним доходом 40000 тис. рублів[85]. 6 липня 1876 року у його володіння перейшла вотчина Ормяни Великі з селами Ормянкою і Киселевкою та присілком Костянтинівкою в Каменецькому повіті Подільської губернії, які він купив у поміщиків Олександра Григоровича Садовського і Вацлава Вікентійовича Гижицького. 9 липня 1886 року йому відійшла частина із вотчини Вовчинець в Хотинському повіті, яку він купив у вдови генерал-майора Севастії Фомівни Писаржевської[86].

Нагороди: Орден Святої Анни III ст. (03.02.1857 р.), бронзова медаль на Андріївській стрічці в пам’ять війни 1853-1856 рр. (13.03.1858 р.).

Помер в селі Вашківці і похований 26 лютого у фамільному склепі-усипальниці біля Архангело-Михайлівської церкви[87].

Дружина: Мельникова Варвара Василівна (1826 – 25.06.1910) – дочка поміщика м. Єдинці, титулярного радника Василя Федоровича Мельникова та Єлизавети Андрієвської. 22 березня 1848 року отримала від батька вотчину Чернолівка (вона ж Чернородиця) Сорокського повіту. 27 лютого 1886 року купила у поміщика Петра Костянтиновича Браєско частину з вотчини Корбул і Північени Сорокського повіту[88]. Померла в селі Вашківці і похована у фамільному склепі біля Архангело-Михайлівської церкви[89].

Діти: Федір (31.01.1851 р.н.), Олена (21.05.1852–17.04.1917), Павло (21.05.1852 р.н.), Олександр (15.06.1853–08.07.1889), Єлизавета (11.01.1856 р.н.), Володимир (28.07.1857 р.н.), Костянтин (05.03.1860 – 12.06.1910), Віктор (11.11.1862 р.н.), Катерина (12.01.1871 р.н.).

 

Казимір Федір Федорович (31.01.1851 – 11.02.1897) – син Федора Івановича Казиміра (26.03.1810–24.02.1888) та Варвари Василівни Мельникової (1826 – 25.06.1910). Народився у селі Вашківці Хотинського повіту,  хрещений 11 лютого 1851 року у місцевій Свято-Благовіщенській церкві[90].

У 1872 році поступив на фізико-математичний факультет Імператорського університету Святого Володимира в Києві. У 1873 році перевівся на юридичний факультет, який закінчив у 1875 році[91]. Деякий час працював у Санкт-Петербурзі. Почесний мировий суддя по Хотинському повіту (1888 р.)[92], член повітового з’їзду Хотинського повіту (1895 р.).

Від матері отримав восьму частину села Чернолівка (вона ж Чернородиця) Сорокського повіту, а від батька ту ж частину села Вашківці у Хотинському повіті. Після роздільному акту, учиненому 21 січня 1889 року між дітьми Федора Івановича Казиміра, Федору Казиміру отримав «у виняткову та необмежену власність вотчини Вашківці і Карликів (вона же Татарка) в Хотинському повіті Бессарабської губернії, які нині складають одну нероздільну вотчину» в якому «числиться всій придатної і незручної землі 4242 десятини 22 квадратні сажні, а за винятком із цієї кількості 21 десятини 1725 квадратних сажень землі, що знаходяться під лісом і приєднаної за угодою сторін до вотчині Требісоуци»[93]. Після смерті Федора Федоровича це майно було поділено між родичами.

Помер в м. Одеса. Похований 15 лютого 1897 року в селі Вашківці у фамільному склепі-усипальниці біля Архангело-Михайлівської церкви[94].

 

Склеп-усипальниця родини Казимірів біля церкви в с. Вашківці. Фото О.Д. Чорного

 

Родовід Казимірів, який веде свій початок від боярина Казиміра, який пересилився в Молдавське князівство 1662 року. Затверджено 1807 року

 

Копія родоводу фамілії Казимір, затверджена 1853 року

 

Варіант генеалогічного дерева роду Казимір, завірений 3 березня 1854 року

___________________________________________________

 

[1] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 178.

[2] Чорний О.Д. Казиміри – нащадки королівського роду? // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 74.

[3] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[4] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 169.

[5] Список лиц, имеющих право быть избранными в Члены Государственного Совета от Бессарабского Земского Собрания, на основании 2 ст. Правил, прилож. к ст. 12 (прим) Учрежд. Госуд. Совета, изд. 1906 года. – ВАКС.

[6] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[7] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 323, 338.

[8] Виноградский С. Н. Летопись нашей жизни / Архив РАН, Институт микробиологии им. С.Н. Виноградского РАН; Редкол.: Афиани В.Ю., Гальченко В.Ф., Пименов Н.В., и др.; Комментарии и сост.: Колотилова Н.Н., Савина Г.А. – Москва: МАКС Пресс, 2013. – С. 74.

[9] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 323.

[10] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Св.-Михайловскую церковь села Васкауц 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1916 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Вашківці (Васкоуци) за 1915–1921 рр.  – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 21. – Акр. 111зв-112.

[11] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 164.

[12] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве титулярного советника Льва Лисовского и его детей. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 386. – Арк. 53-53об.

[13] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[14] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве титулярного советника Льва Лисовского и его детей. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 386. – Арк. 11.

[15] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве титулярного советника Льва Лисовского и его детей. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 386. – Арк. 33.

[16] Дело по рассмотрению тяжбы помещика Иоана Казимира с семьей Балша из-за части имения Васкауцы Хотинского цинута (21.12.816-08.01.817). – НАРМ, ф. 5, оп. 4, спр. 432. – Арк. 2.

[17] Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. – Обработал по официальным данным И. Н. Халиппа // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Том. 3. – Кишинев: Типо-Липография Э. Шлиомовича,1907.

[18] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 308. – Арк. 20об.

[19] Bevziconi Gh. Boerii Kazimir // Din trecutul nostru. – Chisinau, 1935. – № 17-20. – P. 39.

[20] Bevziconi Gh. Boerii Kazimir // Din trecutul nostru. – Chisinau, 1935. – № 17–20. – P. 41.

[21] Чорний О.Д. Склеп, що нагадує мавзолей // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 6. – Інтернет, 2012. – С. 187.

[22] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 164зв.

[23] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[24] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 326.

[25] Формулярный список о службе  бывшего председателем Бессарабского Областного Гражданского Суда, коллежского советника Константина Казимира. Составлен октября 31 дня 1863 года. – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 151. – Арк. 4-11.

[26] Формулярный список о службе  бывшего председателем Бессарабского Областного Гражданского Суда, коллежского советника Константина Казимира. Составлен октября 31 дня 1863 года. – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 151. – Арк. 4зв.

[27] Списки дворян, имеющих право быть избранными на должность мировых посредников мировых участков по уездам Бессарабской области (11.09.1868 – 10.07.1870). – ANRM, ф. 8, оп. 1, спр. 21. – Арк. 22об-23.

[28] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Введенскую села Маркоуц 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1874 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 19, спр. 13. – Арк. 242об – 243.

[29] Bezviconi, Gh. G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. II. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 163.

[30] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Введенско-Богородичную церковь с. Маркоуц 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1883 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 19, спр. 125. – Арк. 164об-165.

[31] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 150; Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Введенско-Богородичную церковь с. Маркоуц 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1884 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 19, спр. 125. – Арк. 208об-209.

[32] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 185.

[33] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Введенско-Богородичную церковь с. Маркоуц 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1884 год. – НАРМ, ф. 211, оп. 19, спр. 125. – Арк. 189зв – 190.

[34] Чорний О.Д. Казиміри – нащадки королівського роду? // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – Мінськ – Новодністровськ, 2011. – С. 92.

[35] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 177.

[36] Гимназические годы К.Ф. Казимира // Бессарабское сельское хозяйство.  – Кишинев, 1911. – № 24. – С. 691.

[37] Венок на могилу друга молодежи К.Ф. Казимира (Чл. 1-й Гос. думы): Сборник статей под редакцией В.А. Чаговца и С.И. Новаковского. – Киев: Типография 2-й артели, 1911.

[38] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[39] Землевладельцы // Вся Россия. Русская книга промышленности, торговли, сельского хозяйства и администрации. Адерес-календарь Российской империи. Часть вторая. – СПб.: Издание А.С. Суворина, 1900. – С. 84.

[40] Чорний О.Д. Вашківці на сивих вітрах минувшини. – Чернівці: «Прут», 2009. – С. 22-40.

[41] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории для Михайловской церкви села Васкауц 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1910 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Вашківці (Васкоуци) за 1906–1910 рр.  ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 20. – Акр. 289зв-290.

[42] Дневник // Одесский листок. – Одесса, 1910. – № 147, 29 июня. – С. 5.

[43] Определения Бессарабского Дворянского депутатского собрания о внесении новых лиц, доказавших дворянское происхождение в Родословную книгу Бессарабского дворянства, за 1858 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1518. – Арк. 15.

[44] Формулярный список о службе Попечителя Хлебных запасных магазинов царан Хотинского уезда, коллежского асессора Александра Иванова Казимира, 1854 год // Формулярные списки дворян Бессарабской области состоящих и состоящих на службе при дворянских учреждениях (12.09.1853 – 08.03.1857). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 563. – Арк. 183 – 186.

[45] Формулярный список о службе Попечителя Хлебных запасных магазинов царан Хотинского уезда, коллежского асессора Александра Иванова Казимира, 1854 год // Формулярные списки дворян Бессарабской области состоящих и состоящих на службе при дворянских учреждениях (12.09.1853 – 08.03.1857). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 563. – Арк. 183 – 186.

[46] Формулярный список о службе Попечителя Хлебных запасных магазинов царан Хотинского уезда, коллежского асессора Александра Иванова Казимира, 1854 год // Формулярные списки дворян Бессарабской области состоящих и состоящих на службе при дворянских учреждениях (12.09.1853 – 08.03.1857). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 563. – Арк. 183об.

[47] Списки дворян, имеющих право быть избранными на должность мировых посредников мировых участков по уездам Бессарабской области (11.09.1868 – 10.07.1870). – НАРМ, ф. 8, оп. 1, спр. 21. – Арк. 22об-23.

[48] Список потомственным дворянам Хотинского уезда имеющих право участвовать во всех делах Дворянского собрания и выборах. Составлен 20 октября 1874 года // Дело Бессарабского Дворянского депутатского собрания о выборах (07.08.-13.12.1874). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1910. – Арк. 169об-170.

[49] Список винокуренных заводов Российской империи с указанием их характера, размеров производства и условий сбыта вина. За периоды 1886/7 и 1887/8 гг. – СПб.: Типография В. Киршбаума, 1890. – С. 341; Адресная книга винокуренных, дрожжево-винокуренных и спиртоочистительных заводов Российской империи / Издание Правления Российского общества винокуренных заводов. – СПб.: Типография «Реклама», 1911. – С. 4.

[50] Вопросы экономической истории Молдавии эпохи феодализма и капитализма / ред. колл.: И. Г. Будак; отв. ред. П. В. Советов; Акад. наук Молдавской ССР, Ин-т истории. – Кишинев: «Штиинца», 1972. – С. 171.

[51] Чорний О.Д, Мандзяк О.С. Не загубились села у віках: Дослідження, знахідки, відкриття / Олександр Чорний, Олексій Мандзяк. – Чернівці: «Друк Арт», 2014. – С. 199.

[52] Доклады Хотинской уездной земской управы Хотинскому уездному 2-му очередному земскому собранию, бывшему в октябре 1870 г. // Сборник Бессарабского Земства, издаваемый Бессарабскою Областною Земскою Управою. – Кишинев: Типография Областного Правления, 1873. – № 1. – С. 63.

[53] Ведомость о Свято-Александро-Невской церкви, состоящей Хотинского уезда Кишиневской епархии в селе Яноуцах, за 1914 год // Ведомости о церквях за 1914 год. – ДАЧО, ф. 605, оп. 1, спр. 221. – Арк. 180.

[54] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Свято-Александро-Невскую церковь седа Яноуц, 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1882 год // Книга регистрации актов о рождении, браке и смерти по с. Ивановцы Кельменецкого р-на.– ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 520. – Арк. 72об-73.

[55] Дело Бессарабского дворянского депутатского собрания о дворянстве коллежского секретаря Ивана Филодора // НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 590. – Арк. 6.

[56] Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Чернівецька область / АН УРСР. Ін–т історії; Голов. редкол.: П.Т. Тронько (голова) та ін. – Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. – С. 302.

[57] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Св.-Александро-Невскую церковь седа Яноуц, 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1898 год // Книга регистрации актов о рождении, браке и смерти по с. Ивановцы Кельменецкого р-на (04.01.1898-29.12.1899).– ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 525. – Арк. 103зв–104

[58] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 164.

[59] Адрес-календарь. Общая роспись начальствующих и прочих должностных лиц по всем управлениям в Российской империи на 1880 год. Ч. 1. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1880. – С. 100-101; Адрес-календарь. Общая роспись начальствующих и прочих должностных лиц по всем управлениям в Российской империи на 1881 год. Ч. 1. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1881. – С. 98-99.

[60] Юридическое общество при Императорском С.-Петербургском Университете за двадцать пять лет (1877 – 1902). – СПб.: Сенатская типография, 1902. – С. 15, 137.

[61] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[62] Виноградский С. Н. Летопись нашей жизни / Архив РАН, Институт микробиологии им. С.Н. Виноградского РАН; Редкол.: Афиани В.Ю., Гальченко В.Ф., Пименов Н.В., и др.; Комментарии и сост.: Колотилова Н.Н., Савина Г.А. – Москва: МАКС Пресс, 2013. – С. 139.

[63] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Архангело-Михайловскую церковь села Васкауц 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1889 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Вашківці (Васкоуци) за 1886–1890 рр.  – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 16. – Акр.187зв-188.

[64] Виноградский С. Н. Летопись нашей жизни / Архив РАН, Институт микробиологии им. С.Н. Виноградского РАН; Редкол.: Афиани В.Ю., Гальченко В.Ф., Пименов Н.В., и др.; Комментарии и сост.: Колотилова Н.Н., Савина Г.А. – Москва: МАКС Пресс, 2013. – С. 74.

[65] Гаврилова Т.Н. Судьба потомков К. Д. и Н. С. Ушинских // Ярославский педагогический вестник – Ярославль, 2014 – № 1 – Том II (Психолого-педагогические науки). – С. 8; Терлецький В. Шляхами сіверян по Волині (Дорожні нотатки. Факти історії) // Сіверянський літопис. – 2006. – № 6. – С. 86; Зубкевич П. Рясницька парость Констянтина Ушинського / П. Зубкевич // Районка нова. – Гоща, 2014. – о№ 9, 28 лютого. – С. 10; Виноградский С. Н. Летопись нашей жизни / Архив РАН, Институт микробиологии им. С.Н. Виноградского РАН; Редкол.: Афиани В.Ю., Гальченко В.Ф., Пименов Н.В., и др.; Комментарии и сост.: Колотилова Н.Н., Савина Г.А. – Москва: МАКС Пресс, 2013. – С. 283.

[66] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 190.

[67] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 233.

[68] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Volumul 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 327, 339.

[69] Uricariul cuprindetoru de Hrisove, Ispisoce, Urice, Anaforale, Proclamaţiuni, Hatişerife şi alte acte de ale Moldovei şi Ţărei Romănesci, de pe la anul 1461 şi pănă la 1854. / Codrescu T. – Volumul 6. – Iassii: Tipografia Buciumului Românu, 1875. – P. 210.

[70] Дело по рассмотрению тяжбы помещика Иоана Казимира с семьей Балша из-за части имения Васкауцы Хотинского цинута (21.12.816-08.01.817). – НАРМ, ф. 5, оп. 4, спр. 432. – Арк. 2.

[71] Гарусова O.А. Об одной благотворительной традиции // Anuarul Institutului de Cercetări Interetnice / Ежегодник Института межэтнических исследований Академии Наук Республики Молдова. Том 3. – Кишинев, 2002. – С. 191.

[72] Отчёт наследника Казимира об употреблении доходов с вотчин Васкауцы и Рукшин, завещанных боярином Иордакием Балшем на богоугодные заведения (27.04.1865-24.02.1869). – НАРМ, ф. 201, оп. 1, спр. 164.

[73] Гарусова O.А. Об одной благотворительной традиции // Anuarul Institutului de Cercetări Interetnice / Ежегодник Института межэтнических исследований Академии Наук Республики Молдова. Том 3. – Кишинев, 2002. – С. 192.

[74] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[75] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 308. – Арк. 44-44об.

[76] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 308. – Арк. 19-19об, 34.

[77] Bezviconi, Gh. G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. II. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 46.

[78] Hasnaș M. Kazimiriștii în Basarabia // Anuarul Muzeului Național de Istorie a Moldovei. – Chișinău, 1995. – № 2. – P. 232.

[79] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 96.

[80] Формулярный список о службе членов и секретаря Бессарабского Областного Гражданского Суда. 1844 год. – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 82. – Арк. 103-103 об.

[81] Формулярный список о службе чиновников Хотинского уездного суда служащих по выбору дворянства за 1853 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 563. – Арк. 32-35.

[82] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 156-158.

[83] Бессарабский адрес-календарь на 1873 год. – Кишинев, 1873. – С. 130.

[84] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[85] Список потомственным дворянам Хотинского уезда имеющих право участвовать во всех делах Дворянского Собраниях и выборах. Составлен 2 октября 1874 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1910. – Арк. 168об – 169.

[86] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[87] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Архангело-Михайловскую церковь села Васкауц 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1888 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Вашківці (Васкоуци) за 1886–1890 рр.  – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 16. – Акр.134зв-135.

[88] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[89] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории для Михайловской церкви села Васкауц 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1910 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Вашківці (Васкоуци) за 1906–1910 рр.  – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 20. – Акр. 289зв-290.

[90] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве рода Казимировых (19.05.1824 – 22.08.1911). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр.  308. – Арк. 177об.

[91] Виноградский С. Н. Летопись нашей жизни / Архив РАН, Институт микробиологии им. С.Н. Виноградского РАН; Редкол.: Афиани В.Ю., Гальченко В.Ф., Пименов Н.В., и др.; Комментарии и сост.: Колотилова Н.Н., Савина Г.А. – Москва: МАКС Пресс, 2013. – С. 114.

[92] Адрес-календарь // Бессарабский календарь на 1888 год (високосный). – Кишинев: Типография Бессарабского губернского правления, 1888. – С. 82.

[93] Раздельный акт между наследниками Федора Ивановича Казимира, 21 января 1889 год. – ДАЧО, ф. 42, оп. 2, спр. 18.

[94] Метрическая книга, данная из Кишиневской духовной консистории в Св.-Михайловскую церковь села Васкауц 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших на 1897 год // Книга реєстрації актів про народження, шлюб, смерть громадян с. Вашківці (Васкоуци) за 1896–1900 рр.  – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 18. – Акр. 89зв-90.

Залиште свій коментар