Історико-біографічний словник Сокирянщини: Лерхе

Автор: admin

Герб роду Лерхе

Олексій Мандзяк

 

Продовжуємо публікувати відомості про осіб минулого Сокирянщини, в рамках проекту «Історико-біографічний словник Сокирянщини», який націлений на популяризацію краєзнавства та регіональної історії на прикладі сучасного Сокирянського району Чернівецької області України. На цей раз наводимо дані про представників відомого роду Лерхе, яким в свій час належали землі в селах Шебутинці і Кормань.

 

Лерхе Густав Васильович (01.12.1789–19.09.1876) – поміщик сіл Шебутинці і Кормань Хотинського повіту Бессарабської області, де йому належали 3500 десятин землі[1], а також кінний і паровий млини в цих селах (за даними на 1871 рік)[2].

Ці землі він придбав у 1845 році, про що в сенатських оголошеннях була поміщена наступна інформація: «1845 травня 3. Явлена купча кріпость, що здійснена С.-Петербурзької Цивільної Палати у 2-му Департаменті, надана Бессарабською поміщицею штабс-капітаншею княгинею Оленою Родіоновою Ураковою, уродженої Россет, дійсному статському раднику Густаву Васильєву Лерхе, на проданій першій останньому нерухомий маєток Шебутинці і Кормань, в Хотинському повіті, що власне їй належить, з усією землею і лісами, що на ній знаходяться. будівлями та іншими угіддями, за суму 35000 р. сріблом. Купча кріпость писана на гербовому аркуші в 90 р. срібл.; мит з суми стягнуто 1400 р.  срібл.»[3]. Що правда, згідно з доступними нам документами, в придбаних ним селах він був всього лише один чи два рази. Справи в них він вів через керуючих, а пізніше – через свого сина Альвина. Після смерті Густава Васильовича, маєток Шебутинці і Кормань перейшло у володіння його дружині Доротеї Карлівні, а потім їх синові – Альвину Густавовичу Лерхе.

Густав Васильович – виходець з Німеччини, народився в Брауншвейгу (нім. Braunschweig) на південному сході сучасної федеральної землі Нижня Саксонія, в сім’ї пастора Євангелічно-Лютеранської Церкви Вільгельма Генріха Лерхе (Wilhelm Heinrich Lerche) (07.10.1761-18.06.1816) з Траутенштейна в Харці (нині земля Саксонія–Ангальт) і його дружини Кароліни Еллісен (Caroline Ellisen) (20.02.1761-19.04.1811). При хрещенні отримав ім’я Густав-Карл-Август-Християн.

Після закінчення курсу наук у Геттінгенському та Гельмштетському університетах отримав диплом на доктора «обох прав» (30.10.1806 р.). Після підтвердження звання в Санкт-Петербурзькому педагогічному інституті, 20 лютого 1811 року він визначений на службу в канцелярію Міністерства Внутрішніх Справ Російської імперії. 1 травня 1816 року затверджений секретарем Цензурного комітету. 30 Червня 1820 року визначений перекладачем до канцелярії Міністерства Фінансів. 25 жовтня того ж року визначений до комісаріатського штату комісіонером 8-го класу з відрядженням в канцелярію військового міністра 25 жовтня[4]. Звільнений з посади 7 травня 1823 року. 23 листопада 1828 року визначений секретарем до Комітету з підготовки проекту загального статуту Євангелічно-Протестантської церкви в Російській імперії. 2 січня 1832 року переведений до Департаменту духовних справ іноземних сповідань для особливих доручень. Протягом трьох років, починаючи з 31 червня 1833 року був членом Євангелічно-Лютеранської Генеральної консисторії. У 1836 році, будучи статським радником, призначений юрисконсультом канцелярії військового міністерства. Звільнений від служби з мундиром 3 січня 1847 року[5].

Згідно з твердженнями Санкт-Петербурзького Дворянського Депутатського Зібрання: «за отриманими ним на службі чинам і орденам придбав право на потомствене дворянство і в нього введений найвищою грамотою 26 вересня 1836 року, з наданням йому дворянського герба»[6]. Герб Лерхе внесений до Частини 11-ої загального гербовника дворянських родів Всеросійської імперії: «Щит пересічений – напіврозсічений. У першій, чорній частині, на срібній горі, золотий жайворонок. У другій, золотій частині, блакитна в шість променів зірка. У третій, срібній частині, що виходить з лівого верхнього кута, з блакитної хмари, рука, що тримає відкриту книгу. Щит увінчаний дворянськими шоломом і короною. Нашоломник: золотий жайворонок, між двома такими ж буйволовими рогами. Намет: праворуч-чорний, з золотом, зліва – блакитний, з золотом»[7].

З 25 травня 1815 року перебував в чині колезького асесора. 20 серпня 1832 року проведений в колезькі радники. З 14 квітня 1840 року – дійсний статський радник. 16 грудня 1864 проведений в таємні радники[8].

Був членом масонських лож – ложа «Ізіди» (м. Ревель) (до 1818-1819 рр.) і «Олександра Троїстого Спасіння» (м. Москва) (представник у Велику Ложу «Астрея» в 1818-1819 рр., почесний член ложі «Йордану» (м. Феодосія) і ложі «Північного Щита» (м. Варшава), «Ревного Литвина» (м. Вільно), «Петра до Істини» (м. С-Петербург), «Палестини» (м. С-Петербург), «Нептуна до Надії» (Кронштадт), «Обраного Михайла» (м. С-Петербург), «З’єднаних Друзів» (м. с-Петербург), «Полум’яніючої Зірки» (м. С-Петербург), «Святого Георгія Побідоносця» (м. Мобеж), «Розсіяного Мороку» (м. Житомир) «Трьох Топірів» (м. Ревель) «Ключа до Доброчесності» (м. Симбірськ) і «Білого Орла» (м. С-Петербург)[9].

З 1843 до 1866 року був головою Церковної Ради Петрикірхе (нім. Petrikirche) лютеранської церкви Святих Петра і Павла в Санкт-Петербурзі і діючого при ній німецького училища Святого Петра. Звільнений згідно з проханням, «з дозволом носити у відставці мундирний напівкафтан цій посаді присвоєний»[10].

Нагороди: Діамантовий перстень (19.01.1817 р.), Орден Святого Володимира IV-го ст. (06.01.1832 р.), Орден Святого Станіслава III-го ст. (12.04.1836 р.), Орден Святої Анни II-го ст. (03.04.1838 р.), Орден Святого Володимира III-го ст. (19.04.1842 р.), Орден Святого Станіслава I-го ст., Австрійський Орден Залізної Корони ІІІ-го ст.. (13.09.1846 р.), Святої Анни II-го ст.. (01.01.1867 р.), а також медаль за 1812 рік і в пам’ять війни 1853-1856 років[11].

Помер у Санкт-Петербурзі. Похований на Волковому лютеранському кладовищі[12].

Дружина: Вейгер (Вейєр) Доротея Карлівна (30.05.1802-27.03.1882) – римо-католицького сповідання, дочка комісіонера, німецького книготорговця в Санкт-Петербурзі, купця 2-ї гільдії і почесного бібліотекаря Імператорської публічної бібліотеки в Петербурзі (з 1840 р.), Карла Яковича Вейгера (12.07.1773–18.01.1849) та Жанни Германівни Клостерман (15.07.1785–25.10.1865) (дочка книготорговця і видавця Германа Івановича Клостермана (1756-1838)). При хрещенні отримала ім’я Доротея — Кароліна — Катерина — Людовика. Вінчалися 19 квітня 1819 року в Санкт-Петербурзькому римо-католицькому костелі святої Катерини. В якості приданого отримали будинок в Адміралтейській частині в другому кварталі в Санкт-Петербурзі[13].

25 листопада 1880 року, згідно з проханням її сина Альвіна Густавовича Лерхе, як власниця вотчини Шебутинці і Кормань, перерахована з дворян Санкт-Петербурзької губернії до дворянства Бессарабської губернії і співпричислена до роду сина її, з внесенням в 3-ю частину дворянської родовідної книги книги по Хотинському повіту, в якому знаходиться її нерухоме майно[14].

Похована на Волковому лютеранському кладовищі в Санкт-Петербурзі.

Діти: було 12 дітей, із них – Іоанна-Дарія-Кароліна (12.06.1820 р.н.), Емма (14.08.1822–24.08.1848), Герман-Людвіг-Йоган (22.12.1826–06.10.1903), Рудольф-Георгій (01.06.1830–1868), Густав (14.08.1831–03.11.1857), Оттон (09.11.1832–09.03.1854), Моріц-Вільгельм-Фома (27.01.1834–23.01.1891), Альвін-Михайло-Федір (30.08.1838 р.н.), Еміль-Федір-Генріх-Гавриїл-Костянтин-Йоган-Фрідріх-Андрій (24.11.1844–13.07.1881), Ольга-Марія-Александріна-Наталія (27.10.1843 р.н.).

 

Шебутинецьке народне училище, 1911 рік. Фото із фондів Шкільного краєзнавчого музею села Шебутинці.

Лерхе Альвин — Михайло — Федір Густавович (30.08.1838 р.н.) – син дворянина Густава Васильовича Лерхе (01.12.1789–19.09.1876) та Доротеї Карлівни Вейгер (30.05.1802– 27.03.1882).  Поміщик маєтку Шебутинці і Кормань в Хотинському повіті Бессарабської губернії. З 1860-х років був повіреним батька, пізніше – матері, з якою ділив право на цей маєток. Після смерті матері у 1882 році став одноосібним землевласником цих сіл. За даними на 1890 рік йому належали 2127 десятин землі 1214 кв. сажень «вільної від наділу землі і формально відмежованої, як від селянської і садибної, так і від суміжних власників, що коштують за місцевими цінами близько 500000 рублів сріблом, приносить йому Лерхе щорічного по складності останніх десяти років, середнього доходу двадцять тисяч рублів сріблом»[15]. Також мав будинок в м. Кишиневі, оцінений в 3000 рублів (за даними на 1887 рік)[16], а також будинки в вотчині Скриванівка Бендерського повіту (в маєтку дружини) і місті Одесі[17].

При ньому у 1891 році іменним найвищим указом царя Російської імперії с. Кормань і Шебутинці набули статусу заповідного маєтку. Це означало, що коли власник володіє маєтком довічно без права відчуження, він зобов’язаний зберегти заповідний маєток у нероздільному стані для наступних представників роду за спадковістю, тобто за принципом призначення спадкоємцем старшого в роду. Подаємо текст цього указу:

«Ставлячись поблажливо до всепідданнійшого прохання відставного гвардії поручика Альвина-Михайла-Феодора Лерхе, Всемилостиве зволяємо на обіг маєтків його в заповідне, за загальними правилами про заповідні спадкоємні маєтки і на наступних підставах:

  1. До складу цього заповідного маєтку надходять приналежному прохачеві на праві повної власності в Хотинському повіті Бессарабської губернії нерухомі маєтки: Шебутинці й Кормань, що містять у собі в цілому 2,27 десятини 1,214 квадратних сажень вільної за наділом селян землі.
  2. Маєтки ці обертаються в заповідне в цілому складі, з усіма в них будовами, економічними закладами, лісами, водами й іншими вгіддями, без усяких пригод.

III. По кошторису засновника заповідний маєток переходить до дочки його Лаврі Лерхе й до спадного від неї потомства.

  1. Спадкоємці прохача, що не носять прізвища його, при переході до них заповідного маєтку по певному справжнім указом порядку спадкування (п. III), вступають у володіння цим маєтком тільки після прохання, установленим шляхом, з дозволу Імператорської величності на приєднання до їхній фамілії, прізвища засновника заповідного маєтку.
  2. На маєтки Альвина Лерхе, що обертаються в заповідне (п. I.), накладається заборона.

Правлячий Сенат до виконання цього не позбігти зробити належне розпорядження.

На цьому Власною Його Імператорської Величності рукою підписано:

«Олександр»[18].

Народився Альвин Густавович в м. Санкт-Петербург. Навчався в Імператорському Олександрівському ліцеї. 23 липня 1855 року вступив на військову службу в Уланський Його Величності Принца Олександра Гессенського полк – у званні унтер-офіцера. З 24 листопада 1855 року – юнкер. 2 серпня 1856 переведений у Вознесенський уланський Його Величності Принца Олександра Гессенського полк. З 20 жовтня 1856 гола у званні естандарт-юнкера. 11 березня 1857 року, за відзнаку по службі проведений в корнети, а 4 червня 1859 року – в підпоручики. 7 вересня 1860 року переведений в Лейб-гвардії Кінно-гренадерський полк. 30 серпня 1861 року проведений в поручики. 24 квітня 1863 року «через хворобу» звільнений зі служби[19]. 25 жовтня 1875 року обраний почесним мировим суддею по Хотинському округу – затверджений Урядовим Сенатом 29 січня 1876 року. 29 жовтня 1878 року знову обраний на ту ж посаду з затвердженням 18 червня 1879 року[20].

17 березня 1866 року разом з дружиною і дітьми був внесений до 3-ої частини родословної книги дворянства Санкт-Петербурзької губернії і затверджений указом Урядового Сенату 9 червня того ж року[21]. 22 січня 1872 року зарахований до Бессарабського дворянства і внесений до 3-ї частини дворянської родословної книги по Хотинському повіту[22].

Нагороди: бронзова медаль в пам’ять війни 1853-1856 років; відзнака встановлена 17 квітня 1863 року за труди по поземельному устрою бессарабських царан.

Дружина: Скривано Марія Георгіївна (Єгорівна) – дочка дворянина Георгія Дмитровича Скривано (1809 р.н.) та Смарагди Василівни Канн (1815 р.н.)[23]. Від батьків успадкувала маєток Скриванівка в Бендерському повіті Бессарабської губернії. 7 грудня 1883 року була зарахована до дворянського роду чоловіка і внесена в 3-ю частину дворянської родословної книги Бессарабської губернії по Хотинського повіту[24].

Діти: Лавра (Лаура) (04.11.1876 р.н.).

Печатка-штамп Алвіна Лерхе. Із фондів Шкільного краєзнавчого музею села Шебутинці

 

Лерхе-Заріфі Лавра Альвинівна (04.11.1876 р.н.) – успадкувала вотчину Шебутинці і Кормань від свого батька. Сама справи не вела і здавала землі в оренду. Також від батьків їй дістався будинок в м. Одесі, розпоряджатися яким вона мала право «тільки по досягненні 40-річного віку»[25].

Народилася в сім’ї дворянина Альвина Густавовича Лерхе та Марії Георгіївни Скривано. Хрещена 18 серпня 1877 року в православній Свято-Успенській церкві села Шебутинці Хотинського повіту[26]. 7 грудня 1883 року була зарахована до дворянського роду батька і внесена в 3-ю частину дворянської родословної книги Бессарабської губернії по Хотинського повіту[27].

До Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року більшу частину часу вона проживала в м. Одесі та м. Кишиневі. Після анексії Бессарабії Румунією деякий час проживала в с. Шебутинцях, де її батьками був побудований великий будинок. У 1926 році подала прохання на еміграцію до Франції. Подальша доля невідома.

Чоловік: Заріфі Микола Олександрович (07.08.1877–17.01.1923) – із греків, уродженець м. Одеси. Служив у кавалерії – корнет запасу. Після звільнення зі служби деякий час працював і проживав у м. Санкт-Петербурзі[28]. Після приєднання Бессарабії до Королівства Румунія емігрував до Франції, де помер 17 січня 1923 року[29].

 

__________________________________________________________

[1] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина — Михаила — Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 3зв.

[2] Раскладка сборов на уездные земские потребности 1871 года с маслобоен, сукновален и мельниц // Сборник Бессарабского Земства, издаваемый Бессарабскою Областною Земскою Управою. Год третий. – Кишинев: Типография Областного Правления, 1873. – № 1. – С. 137 – 153.

[3] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1845. – № 70. – С. 29.

[4] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина — Михаила — Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 3зв.

[5] Столетие Военного министерства: 1802-1902 / гл. ред. ген. от кавалерии Д.А. Скалон. – Том III, отдел 5: Указатель биографических сведений, архивных и литературных материалов, касающихся чинов общего состава по канцелярии Военного министерства с 1802 до 1902 г. включительно / сост. подполк. Н. М. Затворницкий. –  Санкт-Петербург : тип. т-ва М.О. Вольф, 1909. – С. 171 – 172.

[6] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1872 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1891. – Арк. 1.

[7] Общий гербовник дворянских родов Всероссийской империи. Часть XI.- РГИА, ф. 1411, оп.1, спр. 101. – Арк. 123-124.

[8] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина — Михаила — Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 3зв.

[9] Платонов О. А. Масонский заговор в России. Труды по истории масонства. Из архивов масонских лож, полиции и КГБ. Москва: Алгоритм, 2011. – С. 140-141; Платонов О. А. Терновый венец России: История масонства, 1731-1995. – Москва: Родник, 1995. – С. 140-141.

[10] Правительственные распоряжения // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб.: Печатня В. Головина, 1867. – № 1, январь. – С. 11.

[11] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина — Михаила — Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 3зв; Столетие Военного министерства: 1802-1902 / гл. ред. ген. от кавалерии Д.А. Скалон. – Том III, отдел 5: Указатель биографических сведений, архивных и литературных материалов, касающихся чинов общего состава по канцелярии Военного министерства с 1802 до 1902 г. включительно / сост. подполк. Н. М. Затворницкий. –  Санкт-Петербург : Топография т-ва М.О. Вольф, 1909. – С. 171 – 172; Высочайшие награды // Журнал Министерства народного просвещения. – СПб.: Печатня В. Головина, 1867. – № 1, январь. – С. 12.

[12] Петербургский Некрополь / сост. В.И. Саитов. – Том второй (Д-Л). – СПб.:  Типография М.М. Стасюлевича, 1912. – С. 654.

[13] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина — Михаила — Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 3зв – 4.

[14] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1880 год о внесении лиц, признанных в дворянстве, в родословную книгу Бессарабского Дворянства. – НАРМ, 88, оп. 1, спр. 2020. – Арк. 44-45.

[15] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина — Михаила — Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 29.

[16] Список лиц, имеющих право быть избранными в мировые судьи (1887 г.). – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 185. – Арк. 23зв – 24.

[17] Личные дела и формулярные списки о службе областного предводителя, секретаря и депутатов дворянства (02.05.1879 – 14.05.1885). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2012. – Арк. 39 зв.

[18] Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье. – СПб., 1894. – Том XI: от № 7340 – 8214. – С. 301.

[19] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина — Михаила — Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 5зв.

[20] Личные дела и формулярные списки о службе областного предводителя, секретаря и депутатов дворянства (02.05.1879 – 14.05.1885). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2012. – Арк. 39-42.

[21] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1872 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1891. – Арк. 1зв; Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина — Михаила — Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 3.

[22] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1872 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1891. – Арк. 1зв.

[23] Bezviconi, Gh. G. Boierimea Moldovei dintre Prut şi Nistru: Actele Comisiei pentru cercetarea documentelor nobilimii din Basarabia, la 1821. – Vol. II. – Bucureşti: Fundaţia Regele Carol I, 1943. – P. 130.

[24] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о причислении новых лиц к Бессарабскому дворянству за 1883 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2052. – Арк. 60-60зв.

[25] Полное собрание законов Российской Империи. Собрание третье. Том XXIII: 1903. Отделение I. – СПб, 1905. – С. 843-844.

[26] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о дворянстве отставного гвардии поручика трех-именного Альвина-Михаила-Федора Густавовича Лерхе. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1894. – Арк. 23зв – 24.

[27] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о причислении новых лиц к Бессарабскому дворянству за 1883 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2052. – Арк. 60-60зв.

[28] Almanach de St-Petersbourg. Cour, monde et ville. 1912. – St-Petersbourg: Societe M.O.Wolff, 1912. – P. 550.

[29] Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917 – 1999 / Сост. В.Н. Чуваков. – Т. 2: Г-З. – Москва, 1999. – С. 583; Волков С.В. База данных «Участники Белого движения в России» на январь 2014. Буква З.

Залиште свій коментар