Історико-біографічний словник Сокирянщини: Крупенські

Автор: admin

Герб роду Крупенських

 

Олексій Мандзяк

Продовжуємо публікувати відомості про осіб минулого Сокирянщини, в рамках проекту «Історико-біографічний словник Сокирянщини», який націлений на популяризацію краєзнавства та регіональної історії на прикладі сучасного Сокирянського району Чернівецької області України. На цей раз наводимо дані про представників відомого роду поміщиків, чиновників і політиків Крупенських.

Крупенські – одна із самих відомих заможних родин Сокирянщини, де вони панували більш, ніж 180 років. У 1760 році господарем Молдавського князівства Іоанном Теодором Каллімакі спеціальною грамотою боярину Іордакі Лупу Крупенському (1740–1813) було підтверджено право на володіння землями вотчини Ломачинці і Вишнева (зникле). На початку XIX ст. Крупенським також було підтверджено право на володіння селами Михалкове і Ришинці (зникле), які теж розташовані на території Сокирянщини. У липні 1862 року вони ведені у володіння вотчинами Романківці, Карликів (зникле) і частиною села Мендиківці (сучасне с. Олексіївка), які вони купили у Олександра Станіславовича Комара (1802–04.01.1875). З другої половини XIX ст. вони орендували частини землі, а потім і викупили ділянки в селі Селище, яке нині розташоване на території Сокирянського району.

 

Крупенська Євгена Матвіївна (1897 р.н.) – дочка Матвія Єгоровича Крупенського (15.06.1859–29.07.1919) та Марії Георгіївни Вінекен (1868-1936). Середню освіту отримала у Санкт-Петербурзі. Отримала частину землі у Ломачинцях, але всіма справами займався її брат Георгій. Також, у тому ж селі вона мала свій власний дім. Тепер на місці величезної хати, де колись жила Євгенія споруджено баню, а саме приміщення довгий час служило одним із корпусів середньої школи[1].

У шлюбі не була і дітей своїх мала.

 

Крупенська Євгена Миколаївна (16.06.1859–1930) – дочка Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон Гінц (1829–1911). Народилася в селі Коржеуци Хотинського повіту. Хрещена 1 липня 1859 року у Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці того ж повіту[2].

Чоловік: Ценін Іван Дмитрович – син майора, генерал, представник стародавнього дворянського роду із Рязанської губернії. Могильов-Подільський повітовий предводитель дворянства[3], почесний мировий суддя[4]; за даними на 1892 рік він займав посаду голови Могилівсько-Ямпольського Мирового з’їзду[5]. В Подільській губернії, на 1898 рік їм належали значна частина с. Котюжани, Ольчедаїв Вижчий, Біляни Котюжанські і Попелюхи. Всього: «…в маєтку 3000 д., в тому числі: садибної – 80 д., орної – 2025 д., лісу – 630 д., відгінних пасовищ та сінокісних – 170 д. і під річками та дорогами – 95 л.»[6]. За даними на 1914 р. Євгенії Миколаївнв належало 3224 дес. землі в с. Котюжани. Її ж ім’я знаходимо в списках (1911 р.) Повітового піклування дитячих притулків[7].

Сім’я Ценіних з 1880-х постійно проживала в Котюжанах. У 1885 р. там був вибудований одноповерховий палац. Ценін купив будинок у єврея-фактора, який торгував лісами. Багата поміщицька сім’я Ценіних відремонтувала покрівлю і добудувала два крила, і таким чином будинок мав форму літери «П».

У 1910 році під час селянських заворушень цей палац було підпалено. Але вже у 1912 році зусиллями Євгени Миколаївни на місці старого почав зростати новий – двохповерховий. Архітектором виступає відомий на ті часи петербуржець О.Р. Мунц.

У 1914 році будівництво закінчилось. Новий палац був побудований на основі плану старого будинку. Ошатний скромний за розмірами невеличкий палац був дуже достойно прикрашений і оздоблений. Фасад прикрашає ренесансна аркадна лоджія розташована на другому поверсі, її завершує аттик з декорованими вазами по краях. Такі самі вази знаходяться на кутах на даху будівлі. Вікна першого поверху прикрашені складними барочними наличниками, а вікна другого поверху – псевдобалконами. Фасад прикрашають вставки з ліпнини на міфологічні теми. В пустій ніші можливо була скульптура. Як зазначає Дмитро Малаков, зодчий надав будинку помпезного вигляду мінімальними засобам, при чому стилістично котюжанський палац близький лівадійському, побудованому приблизно у ті ж самі роки[8].

Хазяїн будинку Ценін вів розгульний спосіб життя, часто грав в карти, влаштовував шумні пиятики. Приблизно в 1910 — 1912 роках він програв весь свій маєток, але кмітлива хазяйка Євгена Миколаївна за одно добу все живе і неживе майно переписала на своє ім’я (вистригла на коровах, конях, вівцях літери «ЄЦ») і коли звернулись за зиском, то виявилось, що все майно належало Євгені Ценіній. Ценін після програшу у карти застрелився[9]. Похований біля дзвіниці місцевою православної церкви. У 1934 році при закритті церкви склеп був розкрито, але вандали там нічого не знайшовши окрім останків князя, закрили його назад.

В період революції 1917 року господарство Ценіних було частково розграбовано. Поміщиця залишила маєток і тимчасово виїхала в Румунію. Повернувшись додому, зібрала все розграбоване і повернула господарство в старе русло. В восени 1918 року Євгена Ценіна тайком покинула будинок і виїхала в Болгарію. Після від’їзду хазяйки в маєтку було розміщено агрошколу, потім маєток став квартирою для працівників радгоспу. З часом маєток служив стайнею для коней (на першому поверсі). У листопаді 1937 році в будинку було відкрито соцшкільний дитячий будинок для дітей, переважно батьки яких були репресовані[10].

 

Крупенська Єлизавета Матвіївна (06.01.1821–12.10.1877) – дочка Матвія Єгоровича Крупенського (11.01.1775–25.09.1856) та Катерини Христофорівни Комнено (05.09.1792–1843). Народилася у м. Кишиневі і хрещена 18 січня 1821 року у Кафедральному Архангело-Михайлівському соборі. Хресна: княгиня Єлизавета Іпсіланті[11].

21 травня 1847 року вона разом з сестрами Софією та Марією, отримала від батька в дар землі в Хотинському та Сорокському повітах – в вотчинах Косоуци (Нелипівці), Михалкове, Глініще і Наславча[12].

Чоловік: Суцу Дмитро Олександрович (06.10.1807–11.02.1871) – син господаря Молдавського князівства Олександра Суцу (1758–1821) та Єфросинії Каллімакі (1776–1835). Одружилися у 1840 році.

Діти: Георгій (1840–1860), Катерина (1840–1921), Єфросинія (1848–18.06.1896), Марія (1845–17.10.1862), Наталія (01.04.1852–15.05.1852) і Олександр (11.05.1855–13.04.1932).

 

Крупенська Марія Матвіївна (02.01.1819–02.08.1855) – дочка Матвія Єгоровича Крупенського (11.01.1775–25.09.1856) та Катерини Христофорівни Комнено (05.09.1792–1843). Народилася у м. Кишиневі і хрещена 7 січня 1819 року у Кафедральному Архангело-Михайлівському соборі. Хресні батьки: Бессарабський повноважний намісник Олексій Бахметьєв та ворничаса Марія Крупенська[13]. 21 травня 1847 року вона разом з сестрами Софією та Єлизаветою, отримала від батька в дар землі в Хотинському та Сорокському повітах – в вотчинах Косоуци (Нелипівці), Михалкове, Глініще і Наславча[14].

Померла від хвороби в Одесі у 1855 році (в деяких джерелах датою смерті вказується 1856 рік).

Чоловік: Кантакузін Григорій Єгорович (Георгійович) (06.02.1814–12.02.1871) – син Георгія Матвійовича Кантакузіна (1786–1857) та Олени Михайлівни Горчакової (1794–28.10.1854). Народився у місті Ясси Молдавського князівства. Поручик грецької армії, а потім полковник російської служби[15]. Помер у с. Комаргород Подільскої губернії.

Вінчалися у 1838 році в Архангело-Михайлівській церкві села Ломачинці Хотинського повіту. Після смерті Марії Матвіївни Г. Кантакузін одружився вдруге – з Ганною Іванівною – вдова князя Юрія Володимировича Долгорукова[16].

Діти: Софія († 1949 р.), Георгій (Юрій) (17.09.1849–20.09.1899).

 

Крупенська Софія Матвіївна (1824–1906) – дочка Матвія Єгоровича Крупенського (11.01.1775–25.09.1856) та Катерини Христофорівни Комнено (05.09.1792–1843).

21 травня 1847 року вона, разом з сестрами Марією та Єлизаветою, отримала від батька в дар землі в Хотинському та Сорокському повітах – в вотчинах Косоуци (Нелипівці), Михалкове, Глініще і Наславча[17].

У старій дерев’яній церкві села Ломачинці збереглася подарована Софією Матвіївною у 1906 році плащаниця, яку вона привезла з одного із грецьких православних монастирів[18].

Софія померла у домі дочки в м. Балаклава, Крим.

Чоловік: Аргіропуло Алківаіад Якович (1815 – 04.03.1886) – полковник грецької армії, син Якова Аргіропуло (1774 – 1850) і дочки господаря Молдавського князівства Міхая Суцу – Маріуци Суцу (1759 – 1846). Помер на о. Керкіра, в м. Корфу (грец. Керкіра), Греція.

Діти: Георгій (25.09.1847 – 07.03.1909), Олена (21.05.1849 – 14.04.1915) і Марія (1853 р.н.).

 

Крупенський Анатолій Миколайович (02.11.1850–06.12.1923) – син Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон-Гінц (1829–1911). Народився в селі Коржеуци Хотинського повіту (у деяких джерелах вказане м. Кишинів)[19].

Судячи по службовому формуляру йому перейшла від батьків велика частина землі в селах Ларга Романківці Хотинського повіту Бессарабської губернії. Також він отримав 542 десятини землі в Подільській губернії.

У 1870 році закінчив Кишинівську гімназію[20]. Вищу освіту почав отримувати в Київському університеті Святого Володимира; у вересні 1871 року перейшов на Юридичний факультет Імператорського Московського університету, який закінчив у 1874 році – був затверджений у ступені кандидата права і прийнятий на цивільну службу чиновником 10-го класу. Того ж року поступив на службу у Міністерство Закордонних Справ. У 1879 році, будучи другим секретарем російського посольства у Відні, отримав придворне звання камер-юнкера. 2-й секретар посольств в Австро-Угорщині у 1878-1883 роках і Великобританії – у 1883-1891 рр. З 28 серпня 1890 року – перший секретар Посольства у Лондоні (там служив до 1896 р.). У 1891 році приведений у чин статського радника і підвищений у звання камергера Двору Його Імператорської Величності[21]. У 1896-1905 роках – радник посольства в Італії. Служив надзвичайним посланником і повноважним міністром у Норвегії (1905 — 1912 рр.). У березні 1909 року «за заслуги» був проведений в таємні радники і гофмейстери імператорського двору. У 1912 — 1915 роках був послом в Італії. Після революції 1917 року залишився в Італії.

Нагороди: Австрійський Орден Залізної Корони III ст., Щведський Орден Вази, Чорногорський орден Данила I-го III ст., Орден Святого Володимира III ст., Орден Святого Станіслава I ст., Орден Святої Анни I ст., Хрест кавалера італійської корони, французький Орден Почесного легіону, папський лицарський Орден Пія IX і ін.[22].

Помер у Римі, похований на цвинтарі Тестаччо.

Дружина: Эдле фон Герц Леопольдіна-Надія Францівна (Леопольдіна Жозефіна Габріела) (11.11.1846, Відень – 16.03.1923, Рим) – дочка австрійського фельдмаршал-лейтенанта. Вдова (з 1890 р.) імператорсько-королівського камерарія і відставного ротмістра графа Антона Йосипа Людвіга Трианджі фон Латч унд Мадернбург.

 

Крупенський Василь Георгійович (Єгорович) (03.09.1862 р.н.) – син Георгія Матвійовича Крупенського (11.08.1823 – 1864) та Софії Миколаївни Краснокутської (1831 – 19.01.1893). Успадкував частину сіл Ломачинці, Болбока і Косоуци. Мав також маєтки у с. Нелипівці, с. Ленківці і селі Макарівка, де займався вівчарством і свинарством, а також мав свій власний млин. За даними на 1898 рік в Хотинському повіті йому належало 7639 десятин землі[23].

Крупенська Смарагда Дмитрівна

Навчався в колегії (приватній чоловічій гімназії) Павла Ґалаґана у Києві, яку закінчив у 1884 році. 25 січня 1888 року вступив в число канцелярських чиновників канцелярії Бессарабського губернського предводителя дворянства. З 30 листопада 1889 року – в чині колезького регістратора. 16 грудня 1889 року обраний неодмінним членом Хотинського повіту з селянських справ присутствія (затверджений 22 березня 1890 р.). 31 січня 1890 року затверджений на посаді депутата дворянського зібрання. 27 жовтня 1890 року обраний на посаду почесного мирового судді по Хотинському повіту (затверджений Сенатом 3 квітня 1891 р.). 1 вересня 1891 року затверджений на посаді земського начальника 3-го округу Хотинського повіту, на якій знаходився до 29 січня 1893 року[24]. 9 лютого 1893 року і 20 січня 1896 року затверджений на посаді Хотинського повітового предводителя дворянства.

Дружина: Крупенська Смарагда Дмитрівна (06.06.1870 р.н.) – дочка Акерманського предводителя дворянства Дмитра Федоровича Крупенського та Олександри Єгорівни Катаржи. Одружилися у 1888 році.

Діти: Георгій (20.01.1893–1982), Дмитро (26.03.1894 р.н.), Софія (17.09.1895 р.н.)[25].

 

Крупенський Василь Миколайович (20.08.1868–05.04.1945) – син Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон Гінц (1829–1911). Успадкував від батьків частину села Ларга в Хотинському повіті (150 десятин землі)[26], а також частину в селі Романківці того ж повіту.

У 1889 році закінчив з золотою медаллю курс Імператорського Олександрівського ліцею у Санкт-Петербурзі[27]. Того ж року поступив на службу у Міністерство Закордонних Справ. У 1892 році приведений у чин колезького асесора. У 1893 році визначений помічником секретаря Посольства у Константинополі[28]. 1-й секретар російської місії в Пекіні (1899-1902). У 1904 році проведений у камергери. З 1906 року – в чині дійсного статського радника. У 1907-1910 роках – радник посольства в Сполучених Штатах Америки (у 1908 році – тимчасовий повірений у справах Росії в США). У 1911-1912 роках перебував на посаді радника посольства в Австро-Угорщині. У 1912-1916 роках – посланник у Китаї. У 1916 році призначений послом у Японію. Після жовтневої революції 1917 року, залишався на своєму пості як у якості «посла без уряду», тому що більшовицький уряд не був визнаний Японією. У роки Громадянської війни підтримував антибільшовицькі сили на Далекому Сході й у Сибіру. У 1921 році залишив посаду посла і виїхав до Італії. У1931 відбув у Париж, Франція.

Нагороди: Орден Святого Станіслава III ст. (1893 р.), Орден Святої Анни III ст. (1895 р.), Медаль «В пам’ять царювання імператора Олександра III», Турецький орден Меджидіє III ст. (1897 р.), Сербський орден Святого Сави III ст. (1897 р.), Болгарський орден «За цивільні заслуги» III ст. (1898 р.), Орден Святого Володимира IV ст. з мечами (1900 р.), Медаль «В пам’ять 300-річчя царювання дому Романових», Французький орден Почесного легіону (1901 р.), Італійський орден Корони командорський хрест (1902 р.), Бельгійський орден Леопольда офіцерський хрест (1902 р.), Японський орден Святого Скарба III ст. (1902 р.), Китайський орден Двійного Дракона III ст. 1 класу (1902 р.), Прусський орден Червоного орла III ст. (1903 р.), Прусський орден Корони II ст. (1906 р.), Орден Святого Володимира III ст. (1910 р.), Австрійський орден Франца-Йосипа I ст. (1912 р.), Орден Святого Станіслава I ст. (1913 р.), Китайський орден Гладкого колоса I ст. (1914 р.).

Помер у м. Ніцці, похований на кладовищі Кокад.

 

Крупенський Володимир Миколайович (05.04.1855–20.06.1889) – син Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон-Гінц (1829–1911). Народився в селі Коржеуци Хотинського повіту[29]. Після закінчення університету поступив на службу у Міністерство Закордонних Справ. Служив посланником в Китаї. Помер у селі Ломачинці Хотинського повіту[30].

Дружина: Соломірська Марія Володимирівна (09.02.1865 р.н.) – дочка власника заводів на Уралі, колезького асесора Володимира Дмитровича Соломірського (1802-13.05.1884) та Марії Олександрівни Кавеліної (30.12.1826–24.09.1895)[31]. Одружилися у січні 1884 року[32].

 

Крупенський Георгій Васильович (20.01.1893–1982) – син Василя Георгійовича Крупенського (03.09.1862 р.н.) та Смарагди Дмитрівни Крупенської (06.06.1870 р.н.). Народився в м. Кишиневі.

Отримав військово-морську освіту. З 1914 року – гардемарин флоту по морській частині. 29 лютого 1916 року проведений у мічмани. 10 березня 1916 року прикомандирований до гвардійського екіпажу, а 6 грудня 1916 року переведений у гвардійський екіпаж крейсеру «Олег». У 1917 році судновим комітетом заарештований з групою офіцерів в Ревелі і був поміщений у в’язницю, але пізніше його звільнили. Залишився в СРСР: у 1925 році заарештований у Ленінграді за «контрреволюційну діяльність», в червні відправлений до Москви і поміщений у в’язницю. У 1930-х — працював інженером в науково-дослідному інституті зв’язку в Ленінграді. Навесні 1935 року висланий з дружиною в м. Самару на 5 років. Далі проживав у Казані, де працював завідувачем Лабораторією мікрофотографії.

24 квітня 1942 року був арештований і Особливою нарадою НКВД СРСР 28 листопада 1942 року обвинувачений в «шпигунстві — зв’язок з родичами за кордоном». Вирок: 5 років Виправно-трудових таборів. 3 квітня 1943 року знову арештований і присуджений 7 липня 1943 року за «а/з агітацію серед ув’язнених» до 10 років позбавлення волі, конфіскації майна, поразці в правах на 3 роки. Реабілітований 5 листопада 1955 року. Після, там же в Казані, як людина яка відмінно знала кілька мов Крупенський працював перекладачем спочатку у відділі науково-технічної інформації на «Тасмі» (Татарські світлочутливі матеріали), а потім – у НДІ «Техфотопроект».

Помер взимку 1982 року у Казані, похований на Архангельському цвинтарі.

Дружина: Поземковська (Богословська) Олена Михайлівна (1894 р.н.) – мати композитора, автора десятків безсмертних шлягерів Микити Володимировича Богословського (1913–2004), якому Г.В. Крупенський став вітчимом. Одружилися у 1917 році. Померла у середині 1960-х років.

 

Крупенський Георгій Матвійович (11.08.1823–1864) – син Матвія Єгоровича Крупенського (11.01.1775–25.09.1856) та Катерини Христофорівни Комнено (05.09.1792–1843). Народився в Кишиневі, де був хрещений 20 вересня 1823 року в Кафедральному Михайлівському соборі.

Освіту отримав у приватному пансіоні. З 17 березня 1854 року і до 24 березня 1857 року – піклувальник хлібних запасних магазинів Хотинського повіту. З 17 березня 1856 року – в чині колезького регістратора. 4 лютого 1860 року і 8 лютого 1863 року обраний почесним піклувальником Кишинівської обласної гімназії.

Відзначався комерційною хваткою і відносною для того часу демократичністю ставлення до селян. Відомий український та російський поет, письменник, мовознавець, етнограф та фольклорист Олександр Степанович Афанас’єв-Чужбинський (1816-1875), який подорожував по Сокирянщині і гостив в маєтку Г.М. Крупенського в Ломачинцях, в своїх «Нарисах Дністра», виданих 1863 року відзначає: «Взагалі перебування в Ломачинцях залишило у мене саме втішне враження, і я можу сказати, поклавши руку на серце, що ніде в Бессарабії я не бачив такого постачання в побуті поміщицького селянина й відсутності тих зловживань, які суцільно й поруч існують у власницьких селищах»[33].

Ломачинці він отримав 30 травня 1849 року, на що був засвідчений уступний акт його батьком[34]. Введений у володіння у 1850 році[35]. При ньому в Ломачинцях улаштували «Сільський запасний магазин», в якому знаходився значний запас хліба для потреб Хотинського повіту[36]. Вже у 1862 році в цьому ж селі діяли екіпажний завод (з виплатою на 15000 руб.) і гуральня (з виплатою на 8250 руб.)[37]. Остання знаходилася в урочищі Плитава, над входом великими буквами було написано «ГУРАЛЬНЯ».

Нагороди: Орден Святого Станіслава IV ст. (17.06.1862 р.)

Дружина: Краснокутська Софія Миколаївна (1831–19.01.1893) – дочка полтавського поміщика Миколи Григоровича Краснокутського (25.93.1795–11.08.1843) та Олени Михайлівни Дараган (1800 р.н.). Обвінчалися 30 січня 1848 року. Її рідні брати дали за неї в придане 20 тисяч рублів. Саме з її подачі у Ломачинцах була відкрита земська лікарня «на 3 ліжка» , а так само відкрито народне училище. Померла в Ломачинцях і похована в фамільному склепі біля церкви[38].

Діти: Матвій I (1850–1850)[39], Семен (14.11.1852 р.н.), Григорій (22.11.1854 р.н.), Микола (07.07.1857–26.04.1921), Михайло (27.05.1858 р.н.), Матвій II (15.06.1859–29.07.1919) і Василь (03.09.1862 р.н.).

 

Крупенський Георгій Матвійович (в центрі в білому піджаку) з робітниками біля кантори в с. Ломачинцях, 1930-і рр.

Крупенський Георгій Матвійович (1898 р.н.) – син Матвія Єгоровича Крупенського (15.06.1859–29.07.1919) та Марії Георгіївни Вінекен (1868-1936). Середню освіту набув у Санкт-Петербурзі. Від батьків отримав частину нерухомості в Ломачинцях. Як вказано у «Адресному покажчику всієї Румуні» на 1924-1925 рр. за ним було 100 га землі. За даними на 1939 рік в Ломачинцях йому належали три дома, один з яких кам’яний, конюшня, паровий млин і черепичний завод[40].

При його підтримці, в кінці 1920-х років, в Ломачинцях почали будувати нову церкву. Він і його мати Марія Георгіївна виділи для цього ліс і пожертвували 5000 леїв[41].

Наприкінці 1943 року разом з сім’єю і групою місцевих селян (частина з яких потім повернулася) виїхав на проживання в Румунію.

Дружина: Доліво-Добровольська Ірма Олександрівна (1899 р.н.). У першому шлюбі – Бібері. Вінчалися 12 листопада 1923 року в Арахангело-Михайлівській церкві села Ломачинці[42].

 

Крупенський Георгій Миколайович (01.08.1857–1925) – син Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон Гінц (1829–1911). За даними на 1911 року йому належали 414 десятини землі в Хотинському повіті[43].

У 1875 році закінчив Кам’янець Подільську гімназію. Далі вчився на юридичному факультеті Київського університету Святого Володимира, який закінчив зі ступенем кандидата законознавства. 31 жовтня 1881 року визначений на службу в Міністерство Закордонних Справ. 3 лютого 1882 року затверджений в чині колезького секретаря. 20 березня 1883 року переведений у відомство Міністерства Юстиції з відрядженням у канцелярію 1-го Департаменту Урядового Сенату. З 4 лютого 1885 року – титулярний радник. 1 квітня 1887 року затверджений помічником обер-секретаря. 4 лютого 1888 року, за вислу літ, проведений у чин колезького асесора. 18 грудня 1890 року призначений товаришем Герольдмейстера Урядового Сенату. З 4 травня 1892 року – в чині надвірного радника. З 20 листопада 1894 знаходився на посаді председателя Хотинської повітової земської управи. В зв’язку з цим 11 травня 1895 року він переведений у Міністерство Внутрішніх Справ. 12 березня 1896 року проведений у чин колезького радника. 28 лютого 1896 року, 20 лютого 1898 року, 29 лютого 1901 року і 24 травня 1904 року затверджений Урядовим Сенатом на посаді почесного мирового судді по Хотинському повіту. 27 січня 1900 року обраний головою Губернської земської управи (затверджений 6 березня). 12 грудня 1900 року обраний і 19 лютого 1901 року затверджений почесним піклувальником Кишинівського реального училища – на триріччя. З 19 липня 1901 року – в чині статського радника. 17 жовтня 1906 року і 13 вересня 1909 року знову обраний почесним мировим суддею по Хотинському повіту. З 1 січня 1911 року – в чині дійсного статського радника. 16 січня того ж року обраний на посаду депутата Бессарабського Дворянського Депутатського Зібрання від Хотинського повіту[44].

Нагороди: Орден Святого Станіслава III ст. (1888 р.), срібна медаль в пам’ять одруження Їх Імператорських Величностів, срібна медаль в пам’ять царювання Імператора Олександра III (26.02.1896 р.), Орден Святої Анни III ст. (14.05.1896 р.), темно-бронзова медаль на стрічці державних кольорів за труди по 1-му перепису населення (1898 р.)[45].

У 1916-1917 роках був на посаді церковного старости Олександро-Невської церкви при Імператорському Новоросійському університеті м. Одеса[46].

Дружина: Кажаурова Надія Афанасіївна – вдова ротмістра.

Діти: Микола (06.10.1905 р.н.).

 

Крупенський Георгій Миколайович (1886 р.н.)

Крупенський Георгій Миколайович (1886 р.н.) – син Миколи Георгійовича Крупенського (07.07.1857 – 26.04.1921) та Катерини Іларіонівни Лужиної (1864–23.09.1888 р.). Народився в м. Симбірськ Симбірської губернії. Учасник Першої Світової війни – штабс-ротмістр Лейб-Гвардії Уланського Її Величності Государині Імператриці Олександри Федорівни полку. У 1915 році був контужений. «За відмінності в справах проти німців» був нагороджений Орденом Святого Станіслава III ст. з мечами і бантом (26.10.1914 р.) і Орденом Святої Анни IV надписом «за хоробрість» (26.10.1914 р.).

 

Крупенський Георгій Михайлович (25.06.1886–09.03.1943) – син поміщика села Романківці, Михайла Миколайовича Крупенського (17.11.1851–21.031905) та Анни Миколаївни Катаржи (29.01.1852 – 28.12.1927). Від батьків, разом з братом Олександром отримав 2421 дес.1328 саж. землі у м. Бєльці[47].

Народився в селі Романківці, хрещений 22 липня 1886 року в місцевій Архангело-Михайлівській церкві[48]. Вчився в кишинівській гімназії, яку закінчив у 1889 році з золотою медаллю. У 1907 році закінчив навчання в Олександрівському ліцеї[49]. Камергер, титулярний радник, прилічений до Першого Департаменту Міністерства закордонних справ[50], член Ради селянського державного банку[51]. В часи Першої світової війни – помічник начальника цивільної частини Південно-Західного фронту. Після жовтневої революції 1917 року виїхав у Польщу, а звідти – у Румунію, а далі дібрався до рідних Романківців. Помер 9 березня 1943 року у м. Чернівцях.

Дружина: де-Каррьєр Олена Анатолівна – дочка дійсного статського радника[52]. Одружилися 24 квітня 1911 року, вінчалися в Олександро-Невській церкві при Імператорському Новоросійському університеті м. Одеса[53].

 

Крупенський Григорій Георгійович (1854–01.10.1879) – син Георгія Матвійовича Крупенського (11.08.1823–1864) та Софії Миколаївни Краснокутської (1831–19.01.1893).

Служив в Лейб-Гвардії гусарському Його Імператорської Величності полку. Помер у м. Красноводськ де знаходився на лікуванні. Причиною ранньої смерті стали наслідки сонячного удару, отриманого під час Першої Ахал-Текінської експедиції під командуванням генерала І.Д. Лазарєва, в якій він приймав участь[54]. Поховали його 29 жовтня 1879 року в Ломачинцях – у сімейному склепі біля Архангело-Михайлівської церкви[55].

 

Крупенський Іларіон Миколайович (1888 р.н.) – син Миколи Георгійовича Крупенського (07.07.1857–26.04.1921) та Катерини Іларіонівни Лужиної (1864–23.09.1888 р.). Народився в м. Симбірськ Симбірської губернії.

Військову освіту отримав у Миколаївському кавалерійському училищі. Учасник Першої Світової війни – поручик, служив у 9-му уланському Бугському полку. Нагороджений Георгіївською зброєю (10.11.1915 р.). Після жовтневої революції 1917 року проживав в Ломачинцях. 27 липня 1940 року заарештований оперативною групою НКВС Хотинського повіту. Особливою нарадою при НКВС СРСР 29 березня 1941 року як «соціальний небезпечний елемент» засуджений за ст. 54-13 КК УРСР до 5 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Реабілітований на підставі ст. 1 Указу ПВР СРСР від 16 січня 1989 року[56].

 

Крупенський Матвій Єгорович (11.01.1775–25.09.1856) – син ворника Іордакі Лупу Крупенського (1740–1813) та Марії Єнакіївни Мілло (†1822 р.). Народився в селі Фередень (рум. Feredeni), яке нині розташоване у повіті Ясси в Румунії. Отримав блискучу освіту для свого часу. Крім молдавської мови він говорив на грецькій, французькій, німецькій та російській мовах. До 1805 року мав чин другого логофета, потім ключера (ключника). У роки російсько-турецької війни 1806-1812 рр. був депутатом в Диванах Молдавського князівства і Валахії (з 15 лютого 1808 року до 12 квітня 1812 року), а після укладення Бухарестського трактату служив при адміралі П.В. Чичагові. З 19 вересня 1812 року – в чині надвірного радника. Того ж року був призначений помічником губернатора С. Струрдзи. У 1812-1813 роках завідував Бессарабською обласною скарбницею. 19 квітня 1813 року проведений у колезькі радники. В період з 8 серпня 1816 року до 16 жовтня 1823 року перебував на посаді Бессарабського віце-губернатора. З 7 січня 1822 року – в чині статського радника. 7 грудня 1823 року звільнився з державної служби[57]. І далі займався виключно господарськими справами у свої маєтках.

У 1821 році Матвій Крупенський подав документи в Комісію з розгляду документів дворян Бессарабської області, яка 25 жовтня того ж року зарахувала його з рідним братом, дітьми та дружиною до бессарабського вищого стану і внесла в особливий алфавітний список[58]. Пізніше рід Крупенських був внесений у 1827 році в 6-ту частину дворянської родословної книги Бессарабської області. Нарешті, Департамент Герольдії Урядового Сенату своїм рішенням від 31 липня 1845 року затвердив визначення комісії 1821 року і визнав рід Крупенських дворянським.

У 1813 році після смерті Іордакі Крупенського, мати Матвія, Марія Єнакіївна (дочка Єнакі Тома Мілло та Сафти Россеті-Розновану) передала йому у власність володіння в Хотинському повіті. Завдяки цьому загальне володіння Матвія Крупенського склали майже 20 тисяч десятин землі, охоплюючи п’ять родових і дві придбані вотчини. Щоправда, після його відходу Матвія Єгоровича з посади віце-губернатора, обласний цивільний суд прийняв рішення про стягнення з нього і колишнього цивільного губернатора Гартінга 39 883 руб., наклавши арешт на їхнє майно. Однак вирок суду так і не був приведений у виконання, а пізніше ця справа і зовсім була припинена.

Згідно перепису 1817 року в Хотинському цинуті Матвію Крупенському належали села Ломачинці, Михалкове, Наславча, половина с. Коржеуци (інша половина — Замфіракію Ралі), Дарабани, Каплівка і Ришинці[59]. За даними із «Алфавітного списку дворян Хотинського цинуту Бессарабської області» укладеного у 1821 році, Матвію Крупенському у цьому повіті належали вотчини Ломачинці, Чичкали, Ришинці (Михалкове), Коржеуци, 3 частини села Наславча[60]. В подальшому ці володіння збільшилися. Так, від спадкоємців Дмитра Поніча він купив четверту частину вотчини Гріцени в Хотинському повіті, на яку 30 липня 1849 році отримав «дану»[61].

На старості літ Матвій Крупенський все своє майно поділив між дітьми. 21 травня 1847 року він затвердив дарчий запис, згідно якому відомо, що він подарував своїм дочкам Марії, Єлизаветі та Софії вотчини і їх частини в Сорокському повіті – Косоуци (Нелипівці), Михалкове, Глініще і 3 із 5 частин села Наславча, загальна вартість яких складала 50000 рублів сріблом[62]. 30 травня 1849 року був засвідчений уступний акт, за яким його син Микола отримав вотчини Коржеуци, Чичкали і половину із цілого складу вотчини Ломачинці, а Георгію дісталася вотчина Ломачинці, і все це майно на той час було оцінено у 60000 рублів сріблом[63].

Проживав Матвій Єгорович Крупенський у селі Ломачинці, де при ньому був зведений великий дім – на північному пагорбі яру Каютин: «Місце під будівництво було вибране доволі вдало. Навіть після знищення, його руїни було видно із усіх околиць села. По руїнам можна сказати, що розмір двохповерхового палацу був приблизно 24-25 м в довжину і 20-22 м у ширину. Він складався із гостинного залу, столової, декількох спалень, кабінету, бібліотеки, а також – музею.

Для будівництва використовували біле і жовте каміння із двох місцевих каменоломень, цеглу свого виробництва, свій же ліс і своє же вапно. Тобто, май же все потрібне для будівництва, як то кажуть, було «під руками».

Нижче палацу знаходилася альтанка, а над самим ярком Каютин невеликий басейн із джерелом. Поряд були дві великі будівлі з малими кімнатами для службовців і прислуги. Були так само інші споруди: водопровід, баня і мащені камінням дороги і доріжки.

Вище знаходився господарський двір, конюшні і біля 10 погребів, в тому числі – винних. В погребах були як іноземні вина, так і місцевого виробництва. Той же віце-губернатор «для домашнього вина» мав свій виноградник, а також закупав виноград у південних районах Бессарабії.

Всі ці будівлі та споруди розташовувалися посеред саду і були огороджені кам’яним муром. А перед цим всім був великий плац, на якому проходили сходи громади, відбувалися святкові заходи, весілля і т.п. …

Вся родинна садиба Крупенських займала біля 20 гектарів землі. Трохи більше 10 га була площа саду. Він був розділений, кажучи сучасною мовою, на квартали: яблуневий, грушевий, сливовий і ін., а також прикрашений різноманітними кущами. Посередині саду була горіхова алея, навколо якої роїли грецькі горіхи. В кінці алеї була насипана гора землі висотою біля 6 м. Все це було огороджено кам’яним муром висотою біля 3 м.

За плацом, біля палацу був висаджений дендропарк. Неподалік красувалися різноманітні за формою численні клумби з квітами. Крупенські дуже любили квіти, і насіння привозили з самих різних країн світу, де тільки бували. До речі, і нині деякі господині висівають насіння, з якого виростають «панські квіти».

При Крупенських були обсаджені липами три шляхи (дороги) із села «Вишнівський» і «Плитавський» — до ріки Дністер та «Дібрівський» — до лісу. Частину лип знищили десь в 1960-1965 рр.»[64].

Помер у Ломачинцях. Його поховали біля місцевої Архангело-Михайлівської церкви. Пам’ятний знак на могилі Матвія Єгоровича зберігся до наших днів. Він виготовлений із білого мармуру, що завезений з Італії. У верху невеликий хрест, на лицьовій стороні є пісочний годинник із крильми ангельськими як символ, що все земне має кінець, або відлітаючий час. Крім цього вирізьблено вінок із лаврового листя, дві стрічки, зав’язані в бант, перехрещені два факели полум’ям вниз і вже посередині годинник з крильми. Все це на кам’яному постаменті, що оточений залізною огорожею. На пам’ятнику написано: «Здесь покоитси прах раба Божія Статскаго Советника Матвея Егоровича Крупенского, скончавшегося 25 сентября 1856 года на 80-м году жизни», а на другій стороні: «В покоищи Твоем Господи, идежи вси святиі упокоиваются, упокой и душу раба Твоего, яко един еси Человеколюбец»[65].

Комнено Катерина Христофорівна

Дружина: Комнено Катерина Христофорівна (05.09.1792–1843) – дочка генерала Христофора Марковича Комнено (1744 – 1815) та Марії Олександрівни Мурузі (†1827 р.). виховувалася в Смольному монастирі в С.-Петербурзі (випуск 1809 р.)[66]. В мемуарах визначається як «лагідна господарка». Добре була знайома з О.С. Пушкіним. Одного разу оманній вирішив, що обличчям він схожий з Катериною Христофорівною. «Бувало, намалює Крупенську, – згадував В. П. Горчаков, — схожа; розкреслить їй навколо обличчя волосся – вийде сам він; на ту ж голову накине олівцем чепчик – знову Крупенська».

Відомо, що вона підтримувала відношення з багатьма відомими людьми того часу, в тому числі з імператорськими особами. Так, наприклад, в архівах Крупенських зберігалися листи із переписки Катерини Христофорівни з імператрицею Марією Федорівною (1759 — 1828). Текст одного із таких листів імператриці до Катерини Комнено, від 14 серпня 1914 року на французькій мові, для публікації з власного архіву на початку XX ст. дав Анатолій Миколайович Крупенський[67].

Діти: Марія (02.01.1819–02.08.1855), Єлизавета (06.01.1821–12.10.1877), Микола Матвійович (1822–1893), Георгій (11.08.1823–1864), Софія (1824–1906), Катерина (1825 р.н.). Катерина померла ще немовлям. Похована недалеко від церкви. На могилі знаходиться масивний хрест, на якому є напис: «Здесь покоится прах младенца дочери помещика и статского советника Матвея Крупенского сканчавшаяся»[68].

Окрім рідних дітей, у Крупенських були прийомні. З переписки Пушкіна з Жуковським відомо, що Катерина Христофорівна виховувала Родоес Софіанос (Софіано) (пр. 1816 р.н.) – дочка Георгія Софіаноса, який загинув в 1821 р. під час грецького повстання проти турків (Скулянська битва)[69]. Дані із російських і грецьких архівів підтверджують, що відомий вчений Андрій Дмитрович Сахаров (1921 — 1989) – внучатий племінник «маленької грекині»[70].

У 1820 року 9 квітня невідомі підкинули під двері дому Матвія Крупенського в Кишиневі немовля, який мав всього декілька днів від народження. 11 квітня того ж року цей хлопчик був хрещений у Кафедральному Архангело-Михайлівському соборі. Хресним батьком приймаку став рідний брат Матвія – Федір Єгорович Крупенський[71].

 

Крупенський Матвій Єгорович (15.06.1859–29.07.1919) – син Георгія Матвійовича Крупенського (11.08.1823–1864) та Софії Миколаївни Краснокутської (1831–19.01.1893). Народився в селі Ломачинці і хрещений 1 липня 1859 року в місцевій Архангело-Михайлівській церкві[72].

Закінчив Миколаївське кавалерійське училище, випущений корнетом (ст. 07.08.1882), служив у Лейб-гвардії Гусарському Його Величності полку, Поручик (ст. 07.08.1886), штаб-ротмістр (ст. 30.08.1887), ротмістр (ст. 30.08.1890), ад’ютант великого князя Миколи Миколайовича (з 1891 р.), полковник (ст. 06.12.1896), генерал-майор (ін. 1904; ст. 21.01.1905; за відмінність), генерал-лейтенант (ін. 1913; ст. 14.04.1913; за відмінність). Перебував при великому князі Миколі Миколайовичі (з 06.11.1904), разом з ним відправився на Кавказ (1916 р.). На 10.07.1916 у тім же чині та на тій же посаді[73]. Звільнений від служби за хворобою 26 березня 1917 року.

Був у числі запрошених на Священне коронування імператора Миколая II Олександровича й імператриці Олександри Федорівни, яке відбулося 14 (26) травня 1896 року в Успенському соборі Московського Кремля. В «Адресному списку осіб і персон прибулим у Москву на торжество Св. Коронування Їхніх Імператорських Величностів», знаходимо: «Крупенський Матвій Єгорович, Ад’ютант Великого князя Миколая Миколайовича. Ротмістр»[74].

Нагороди: Орден Святого Станіслава III ст. (1888 р.), Чорногорський орден Данила I-го IV ст. (1889 р.), Хрест кавалера італійської корони (1891 р.), Орден Святої Анни II ст. (1898 р.), Орден Святого Володимира III ст. (1906 р.), Орден Святого Станіслава I ст. (1909 р.), медаль: «В пам’ять коронації імператора Олександра III», медаль «В пам’ять коронації Імператора Миколая II», Австрійський Орден Залізної Корони III ст., Французький Орден Почесного легіону (кавалер), Турецький орден Нішан-Іфтікар, Орден Бухарської Золотої зірки, Болгарський орден Святого Олександра II ст.[75].

Окрім військової служби вів громадську діяльність. Так, наприклад, в часи проживання у Санкт-Петербурзі був на посаді секретаря Товариства заохочення польових достоїнств мисливських собак (рос. Общество поощрения полевых достоинств охотничьих собак), яке у 1889 році організував Великий князь Миколай Миколайович Романов (1856 — 1929). До того ж, деякий час був головою Товариства допомоги колишнім вихованцям Миколаївського кадетського корпусу[76].

У себе на батьківщині співпрацював з Ново-Александрійським інститутом сільського господарства і лісництва. Приймав студентів цієї установи на практику. Так, наприклад, у 1909 році барон Анатолій Медем[77], у 1913 році в Ломачинцях проходив практику студент сільськогосподарського відділення Іван Гусєв[78], а в 1916 році – студент Георгій Хотяінцев[79]. До місця буде сказано, в маєтку генерала в Ломачинцях деякий час, з 1892 по жовтень 1894 р. працював один з перших організаторів заповідної справи в СРСР Франц Францевич Шиллінгер (1874–1943), про що він відзначив у своїй біографії: «Ще наприкінці 1892 року я надійшов помічником лісничого в Ломачинське лісництво великих маєтків Крупенських (Бессарабська губ., Хотинський повіт). Тут проводилися в великих масштабах лісокультурні роботи із залісення Бессарабських степів і формувалося мисливське господарство, аж до розведення фазанів і ін., необхідну для того, щоб стати самостійним лісничим»[80].

Завдяки Матвію Єгоровичу Крупенським в Ломачинцах були побудовані підприємство по виготовленню фосфорної муки (яке знаходилося на березі Дністра) і цементно-черепичне підприємство (яке почало діяти з 1906 році, а в 1944 році, після приходу «совєтів» було знищено). за даними географа, статистика та мандрівника П.П. Сємьонова-Тяньшанського, на початку XX ст. в Ломачинцях у маєтку М.Є. Крупенського «площею до трьох тисяч десятин з правильно поставленим великим лісовим господарством (до 1800 десятин). Польове господарство ведеться за одинадцятопольному, п’ятипольному і чотирохпольному сівозміну. Є пасіка, промисловий плодовий сад, гуральня з річною викуркою до 1,5 мільйонів градусів спирту, ремісничі майстерні, а також дослідне сільськогосподарське поле»[81].

У 1917 році генерал Крупенський виїхав у Крим, а у 1919 році евакуйований у Галліполію. У цей період, а саме восени 1917 року солдатами 8-ї російської армії і невеликою групою селян, був зруйнований родовий палац у Ломачинцях – все май­но було потрощене, розкра­дене і спалене. Далі, Земельний комітет за участю контрольної комісії розподілив між селянами землі поміщиків Крупенських та їх родичів, всього 9357 десятин землі[82]. У 1919 році, після повернення Крупенських до села, деякі селяни змушені були повернути панам виявлене в них майно. Але й то що залишилося і було відновлене, у 1944 році було остаточно зруйновано і розкрадене. Довгий час двір стояв (лише стіни без перекриття і верху), а потім його почали використовувати під свиноферму і телятники, згодом розібрали стіни аж до фундаменту. Зараз па його місці пустир. В кінці 1960-х років голова колгоспу Ротар дав команду вимикати панський сад. Зараз там сільський стадіон і селянські городи. Зник з лиця землі і дендропарк. На сьогоднішній день від нього лише залишилося декілька лип, сосен, акацій, ялини, а також величавий гарний платан. Практично розібрали службові і жилі будівлі, які до 1976 року були класними кімнатами місцевої школи. Зберігся тільки в’їзд у господарський двір – «голови»; так місцеві жителі його називають два стовпи змуровані з різного каменя висотою понад 3 м, поверх яких знаходяться витесані кулі. Дотрималася до наших днів двохповерхова будівля кантори із прилеглими господарськими складами та криниця серед двору. Де-не-де є частинами кам’яний мур[83].

Дружина: Вінекен (Уінекен) Марія-Луїза Георгіївна (1868-1936) – дочка барона Георгія Вінекена (George Freiherr von Wyneken) (15.03.1834–21.10.1881) та Євгени (Еви) Петрівни Дараган (1839 р.н.). Гофмейстеріна Двору Великої князівни Настасії Миколаївни. виділялися кошти для подальшої освіти в самих різних навчальних установах. Жалувала гроші на освіту селянських дітей, наприклад, у 1905 році від неї отримала згоду на навчання, і на її ж кошти поїхала вчитися в фельдшерській школі в Кишиневі, селянка Паладія Антонівна Гусар[84].

Діти: Євгена (1897 р.н.), Георгій (1898 р.н.)[85] та Матвій (1906 р.н.). Про останнього, окрім самого факту його народження, що стає відомим із довідника «Двір, світ і місто. Санкт-Петербурзький альманах» (виданий у 1912 р. на французькій мові), нам нічого не відомо[86]. Але його ім’я згадане також у метричній книзі (поручитель молодого).

 

Крупенський Матвій Матвійович (1906 р.н.) – син Матвія Єгоровича Крупенського (15.06.1859–29.07.1919) та Марії Георгіївни Вінекен (1868-1936). Про нього мало, що відомо, окрім самого факту його народження (що стає відомим із довідника «Двір, світ і місто. Санкт-Петербурзький альманах» (виданий у 1912 р. на французькій мові), нам нічого не відомо[87]) і того, що у 1823 році він був у рідних Ломачинцях поручителем молодого на весіллі рідного брата Георгія[88].

 

Крупенський Микола Георгійович (Єгорович) (07.07.1857–26.04.1921) – син Георгія Матвійовича Крупенського (11.08.1823–1864) та Софії Миколаївни Краснокутської (1831–19.01.1893).

Успадкував частину земель в селі Ломачинці. Також мав маєток в с. Архангельске і Мачкаси Симбірскої губернії, який унаслідував від матері – 672 десятини землі. Займався торгівлею лісом і конярством.

Закінчив шість класів гімназії. У 1881 році поступив на службу в канцелярію Бессарабського губернського предводителя дворянства. З 1883 року – в чині колезького регістратора[89]. У 1885 – 1889 роках – повітовий предводитель дворянства Ардатовского повіту Симбірської губернії[90].

Помер у м. Бухарест[91].

Дружина: Лужина Катерина Іларіонівна (1864–23.09.1888 р.) – дочка кіннозаводчика Іларіона Івановича Лужина (24.04.1840 р.н.) та Олени Миколаївни Столпакової. Похована 4 вересня 1888 року в селі Ломачинці – в сімейному склепі Крупенських біля Архангело-Михайлівської церкви[92].

Діти: Георгій (1886 р.н.), Іларіон (1888 р.н.), Микола (1888 р.н.). Всі народилися в Симбірській губернії[93].

 

Крупенський Микола Матвійович (1822–1893) – син Матвія Єгоровича Крупенського (11.01.1775–25.09.1856) та Катерини Христофорівни Комнено (05.09.1792–1843). Отримав домашню освіту.

1 серпня 1839 році вступив рядовим у військову службу – у Кірасирський Її Імператорської Високості Великої Княгині Олени Павлівни полк. З 15 листопада того ж року – унтер-офіцер. З 1 листопада 1840 року – юнкер. 9 жовтня 1841 році проведений в корнети і переведений у Кірасирський Військового Ордена кадровий полк. 15 серпня 1845 року проведений в поручики. 6 лютого 1846 року звільнений зі служби за хворобою. 25 січня 1857 року затверджений на посаді Хотинського повітового предводителя дворянства. Перебував на цій виборній посаді до 8 лютого 1860 року. На дворянських виборах у березні 1866 року Микола Матвійович знову фігурує у виборчих списках, цього разу виступає як кандидат на пост обласного голови. І він ці вибори виграє, змінивши на посаді князя Михайла Олександровича Кантакузіна. Він пробув головою весь трирічний виборчий строк і передав справи знову обраному (уже в четвертий раз) Михайлу Кантакузіну. 1 січня 1868 року підвищений до звання камер-юнкера Двору Його Імператорської Величності. З 5 січня того ж року – в чині статського радника[94].

Нагороди: Орден Святої Анни II ст. (30.08.1867 р.), Орден Святого Володимира III ст., Орден Святого Станіслава II ст., іменний знак відмінності заснований 17 квітня 1863 року за введення в дію Положення 19 лютого 1861 року, бронзова медаль в пам’ять війни 1853–1856 рр.[95]

Крупенська (фон-Гінц) Надія Іванівна

30 травня 1849 року був засвідчений уступний акт, за яким Микола Крупенський отримав від свого батька вотчини Коржеуци, Чичкали і половину із цілого складу вотчини Ломачинці[96]. Введений у володіння у 1850 році[97]. У поміщика Олександра Комара були куплені вотчини Романківці, Карликів і частина села Мендиківці. Введений у володіння у липні 1862 року[98]. В Романковецькій сільській раді ще й досі зберігається уставна грамота 1868 року, в якій сказано, що з 4960 десятин 623 кв. сажнів землі, належали поміщику Крупенському. Біля 1880-го року він купив у козацького генерала Рубашкіна частину с. Залісці Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії (2337 десятин землі, в тому числі 971 дес. ліса)[99]. У 1890-х роках представником у цьому маєтку, де працювала гуральня Крупенських, рахувався його син – Георгій Миколайович Крупенський, а управляючим був Лев Добровольський[100]. В «Списку землевласників Кам’янець-Подільського повіту на 1914 рік», власниками с. Залісці записані його діти: Анатолій (542 дес.), Володимир (542 дес.), Георгій (542 дес.) та Микола (542 дес.).

Дружина: фон-Гінц Надія Іванівна (1829–1911) – дочка надвірного радника, поміщика с. Мицалівка Золотоніського повіту Полтавської губернії, Івана Григоровича Гінца. Вінчалися 15 січня 1850 року в Полтавській губернії[101]. За даними на 1907 рік вона була попечителькою шкіл у селах Ларга та Кривчик, за що була нагороджена від Єпархіального начальства «Біблією»: «за особливу працю, зусилля і добросовісність у ставленні до потреб школи і учнів».

Діти: Анатолій (02.11.1850 – 06.12.1923), Михайло (17.11.1851–21.031905), Микола (04.10.1853 р.н.), Володимир (05.04.1855–20.06.1889), Георгій (01.08.1857–1925), Євгена (16.06.1859 – 1930), Олександр (28.09.1861–12.05.1939), Василь (20.08.1868–05.04.1945) 26 квітня 1885 року вони були внесені в дворянську родословну книгу Подільської губернії[102].

 

Крупенський Микола Миколайович (04.10.1853 р.н.) – син Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон Гінц (1829–1911). Народився в селі Коржеуци Хотинського повіту[103].

 

Крупенський Микола Миколайович (1888 р.н.) – син Миколи Георгійовича Крупенського (07.07.1857–26.04.1921) та Катерини Іларіонівни Лужиної (1864–23.09.1888 р.). Народився в м. Симбірськ Симбірської губернії.

Військову освіту отримав у Миколаївському кавалерійському училищі. Учасник Першої Світової війни – поручик, служив у 9-му уланському Бугському полку. 8 липня 1915 року був контужений біля села Синьково. Вдруге контужений 7 липня 1916 року. Нагороджений Георгіївською зброєю (10.11.1915 р.).

 

Крупенський Микола Михайлович з синами Кирилом та Олегом в Романківцях

Крупенський Микола Михайлович (06.08.1878 р.н.) – син поміщика села Романківці, Михайла Миколайовича Крупенського (17.11.1851–21.031905) та Анни Миколаївни Катаржи (29.01.1852 – 28.12.1927). За даними на 1913 рік йому належало 354 десятини землі в селі Романківці, які він отримав від батьків[104]. Протягом наступних років він скупив у родичів їх частини вотчини і станом на 1917 рік у цьому селі йому вже належали 2483 ½ десятини землі[105].

Син — Крупенський Кирило з дружиною Тетяною Ерделі в Романківцях

Вчився в кишинівській гімназії, яку закінчив у 1895 році з золотою медаллю[106]. У 1900 році закінчив Олександрівський ліцеї у Санкт-Петербурзі і 10 червня 1900 року затверджений в чині титулярного радника з визначенням на державну службу[107]. Того ж числа отримав дозвіл на відбуття за кордон на 2 роки для закінчення освіти. Приказом державного секретаря від 17 червня 1900 року зарахований у штат Державної канцелярії. 7 листопада 1903 року проведений у чин колезького асесора[108]. 15 січня 1905 року на виборах Бессарабського дворянства обраний помічником Хотинського повітового предводителя дворянства, з утвердженням 17 січня того ж року. 9 січня 1908 року обраний Хотинським повітовим предводителем дворянства на триріччя. 16 січня 1911 року знову обраний на ту ж посаду – на друге триріччя[109]. Протягом декількох триріч – Почесний мировий суддя Хотинського і Белецького повітів (27.09.1905, 13.09.1909, 08.11.1912 рр. і 16.10.1906, 25.09.1909 рр.). 14 січня 1914 року в черговий раз обраний Хотинським повітовим предводителем дворянства – на третє триріччя, а 16 листопада 1916 – на четверте триріччя. 26 жовтня 1916 року затверджений в чині колезького радника[110]. Голосний Бессарабських повітових земських зібрань. Камер-юнкер Двору Імператорської Величності.

Дочка — Крупенська Тамара Миколаївна

Дочка — Крупенська Катерина Миколаївна

Нагороди: Орден Святої Анни II ст. (06.12.1909 р.), світло-бронзова медаль на Володимирській стрічці для носіння на грудях в пам’ять століття Вітчизняної війни 1812 року (31.10.1912 р.)[111], світло-бронзова медаль для носіння на грудях в пам’ять 300-річчя царювання Дома Романових (21.02.1913 р.), Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира (06.12.1913 г.), Золотий нагрудний знак в пам’ять п’ятдесятиліття з дня утвердження «Положення про губернські і повітові земські установи» (09.07.1914 р.), знак Червоного Хреста (22.07.1915 р.), світло-бронзова медаль для носіння на грудях на стрічці Білого Орла (23.11.1915 р.)[112].

Дружина: Мещерська Наталія Олександрівна (17.09.1880–1977). Одружилися 28 травня 1906 року. Проживали Романківцях[113].

Діти: Кирило (04.07.1907–1995), Катерина (26.11.1910–1995), Тамара (05.02.1912 р.н.), Олег (28.07.1924 р.н.), Орест, Магдалена.

Кирило в 1930-х роках був примарем в Романківцях. Управляв справами батька. Був одружений з Тетяною Ерделі.

 

Крупенський Михайло Єгорович (27.05.1858 р.н.) – син Георгія Матвійовича Крупенського (11.08.1823–1864) та Софії Миколаївни Краснокутської (1831–19.01.1893). Народився у м. Дрездені в Німеччині. Хресним батьком став Григорій Єгорович (Георгійович) Кантакузін – чоловік Марії Крупенської (покійної вже на той час)[114].

В Хотинському повіті мав землі в селах Ларга, Ленківці і Болбока – 7639 десятин[115]. В с. Кривчик Подільської губернії йому належала гуральня, де управляючим служив Оскар Адольфович Вінтер[116]. В «Списку землевласників Ушицького повіту Подільської губернії на 1914 рік» вказано, що Михайло Єгорович Крупенський мав 6545 десятин землі у сс. Куражин, Требухівка, Рудківці, а так само в мм. Жванчик, Калюс, Кривчик.

Випускник юридичного факультету Імператорського університету Святого Володимира у Києві (31.05.1882 р.). 7 травня 1885 року внесений в дворянську родословну книгу Подільської губернії[117]. 23 травня 1886 року затверджений почесним членом Бессарабського губернського піклування дитячих притулків. 5 січня 1887 року, 12 січня 1890 року і 16 січня 1893 року обраний депутатом Бессарабського Дворянського Депутатського Зібрання від Хотинського повіту (затверджений 10.01.1887, 17.01.1890 і 27.01.1893 рр.). З 13 липня 1887 року – в чині губернського секретаря, з 30 квітня 1890 року – колезький секретар, а з 8 червня 1895 року – титулярний радник. 20 січня 1896 року обраний депутатом Бессарабського Дворянського Депутатського Зібрання від Сорокського повіту[118]. В Подільській губернії, Представник поземельного землеволодіння М.Г. Крупенський займав посаду у Подільському Губернському Лісозбережному комітеті[119], а також був Старшим членом Каменецького скакового й Бігового товариства заохочення кіннозаводства[120], Почесний мировий суддя в Ушицькому повіті[121].

Нагороди: Орден Святого Володимира IV ст. (20.04.1896 р.)

Дружина: Язикова Надія Олександрівна – дочка колезького асесора Олександра Івановича Язикова (1841-1886) та Софії Василівни Гінц. Вінчалися у 1893 році в Санкт-Петербурзі.

Діти: Софія, Тетяна, Петро.

 

Крупенський Михайло Миколайович (17.11.1851–21.03.1905) – син Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон Гінц (1829–1911). За одними даними, він народився у селі Коржеуци Хотинського повіту – сучасне село Коржеуць (Corjeuţi) в Бричанському районі Республіки Молдова[122]; за іншими – в селі Ломачинці, того ж повіту[123].

Один з найбагатших членів родини Крупенських, йому належали 2500 дес. землі в с. Романківцях, 4000 дес. у вотчинах Гечул-Віка та Пояны і четверта частина м. Бєльці. При ньому в Романківцях почав діяти цегельно-черепичний завод (зайнято 15 робітників), паровий млин[124].

Вчився у Кишинівській чоловічій гімназії, яку закінчив у 1871 році. Далі вчився в університеті у Бельгії. 12 травня 1877 року вступив на службу до канцелярії Київського депутатського дворянського зібрання, звідки звільнився за власним проханням 7 березня 1881 року. 12 травня 1878 року проведений в чин колезького регістратора. У жовтні 1878 року Хотинське повітове земське зібрання обрало його почесним мировим суддею Хотинського повіту. 12 жовтня 1881 року знову обраний почесним мировим суддею Хотинського повіту. На цю посаду він обирався ще кілька разів і був у цій якості до самої смерті. На дворянських виборах 25 січня 1881 року обраний Хотинським повітовим председателем дворянства. На цій посаді він провів ще три строки (25.01.1884, 15.01.1887, 17.01.1890 рр.) і залишив її після закінчення четвертого виборчого строку 16 січня 1893 року. 23 лютого 1883 року став почесним членом Бессарабського піклування дитячих притулків. З 18 вересня 1886 року – в чині губернського секретаря, з 13 липня 1887 року – колезький секретар, а з 4 жовтня 1890 року – в чині статського радника. На дворянських виборах 29 квітня 1897 року обраний Бессарабським головою дворянства. 17 січня 1899 року знову обраний на ту ж посаду, на якій залишався до 10 січня 1905 року. У 1898 році став членом Бессарабського губернського по фабричним справам присутствії[125].

Діяльність Михайла Миколайовича на посту голови дворянства можна назвати успішною. Йому було подаровано придворне звання камергера, 15 травня 1885 року приймав участь в торжестві коронації государя імператора Олександра III в Москві. Причиною, яка змусила його відійти від посади й взагалі від громадського життя, стала хвороба, яка особливо сильно проявила себе в останні півтора роки. Після відходу з поста бессарабського голови він був зарахований до МВС. Незабаром він їде в Санкт-Петербург для лікування. Однак хвороба вже прийняла необоротний характер. Він помер 21 березня 1905 року у С.-Петербурзі на 54 році життя. 30 березня 1905 року його поховали у рідному селі Романківці[126].

Дружина — Катаржи Анна Миколаївна

Нагороди: знак відмінності 17 квітня 1863 року за введення

Дочка — Крупенська Олена Михайлівна

Положення про селян (28.07.1883 р.), Орден Таковського хреста від короля Сербії (29.01.1883 р.), Орден Святого Станіслава II ст. (29.06.1884 р.), темно-бронзова медаль в пам’ять коронування государя імператора Олександра III ст. (22.09.1884 р.), Орден Святої Анни II ст. (26.06.1888 р.), Орден Святого Володимира IV ст. (22.09.1890 р.), Орден Святого Володимира III ст. (30.08.1892 р.), Орден Святого Володимира II ст. (15.04.1898 р.), Орден Святого Володимира I ст., темно-бронзова медаль на стрічці за труди по 1-му перепису населення (27.05.1898 р.), срібна медаль в пам’ять царювання государя імператора Олександра III, Орден Святого Станіслава I ст. (06.12.1901 р.).

Дружина: Катаржи Анна Миколаївна (29.01.1852–28.12.1927) – дочка титулярного радника Миколи Петровича Катаржи (1800–1854) та Єлизавети Іванівни. Народилася в м. Кишиневі. Одружилися у м. Відень 21 липня (2 серпня) 1876 року[127]. Займалася благодійністю. Брала участь в організації дитячої лікарні в Кишиневі, була попечителькою дитячого притулку. Похована на Вірменському кладовищі в м. Кишиневі.

Діти: Єлизавета (24.05.1877–02.08.1938), Микола (06.08.1878 р.н.), Надія (1879 – 01.05.1882), Софія (1880–09.03.1884), Семен (04.01.1882–29.07.1919), Олександр (04.02.1885–08.01.1930), Георгій (25.06.1886–09.03.1943), Олена (23.04.1888 р.н.), Павло (28.10.1889 – 07.02.1957).

Похований 30 березня 1905 року в Романківцях в фамільному склепі[128].

 

Крупенський Олександр Миколайович (28.09.1861–12.05.1939) – син Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон-Гінц (1829–1911). Народився у м. Лейпциг в Німеччині[129].

У Хотинском повіті володів родовим маєтком в 610 десятин землі (за даними на 1914 р.)[130]. Крім того, за ним була придбана земля в Сорокському повіті (317 дес. землі) і Оргеївському повіті (200 дес. землі). Дружина принесла в його родину 1700 дес. у Сорокському (Чутулешти, Албешти і ін.) і 1500 дес. у Белецькому повітах. В офіційних довідниках маєтком деколи вказувалися с. Рогожени[131].

Вчився в Київському університеті ім. Святого Володимира, де вивчав біологію – закінчив повний курс наук зі званням дійсного студента. Кар’єра почалася 9 грудня 1885 року з посади канцелярського служителя 1-го розряду в Подільському депутатському дворянському зібранні. Тут 11 серпня 1886 року він отримав свій перший чин губернського секретаря. 27 жовтня 1887 року обраний почесним мировим суддею по Хотинському повіту. 2 грудня того ж року мирові судді Хотинського повіту визначають його головою Хотинського з’їзду світових суддів. 12 грудня 1887 року він переїжджає з Поділля в Бессарабію[132]. Вся його наступна служба складалася, в основному, із трьох елементів: почесного світового суддівства, піклування й діяльності безпосереднього дворянського функціонера. Почесним мировим суддею у Хотинському повіті він обирався у 1890, 1902, 1903 роках. У Сорокському повіті він обирався на таку ж посаду шість разів: у 1897, 1899, 1902, 1905, 1908, 1911, у Кишинівському два рази: в 1908, 1912. 31 січня 1906 року на з’єднаних зібраннях Бессарабських губернських земських зібрань і Кишинівської міської думи він обраний почесним піклувальником Кишинівського реального училища. Ця посада закріпилася за ним надовго – переобирався на неї у 1908, 1911 і 1915 роках. 1 вересня 1892 року призначений на посаду Хотинського земського начальника, на якій перебував до 11 липня 1895 року. Це був єдиний випадок його перебування на державній службі. З посади депутата Бессарабського дворянського зібрання від Хотинського повіту, на якій він опинився в січні 1902 року, починається його присутність у дворянських станових організаціях. Дворянські вибори, які відбулися 10 січня 1908 року, принесли йому успіх, він був вибраний кандидатом на посаду бессарабського предводителя дворянства. 29 січня 1908 року імператор затвердив його на цій посаді[133]. На чергових дворянських виборах 17 січня 1911 року він знову вибраним на цю посаду й затверджений імператором 10 лютого 1911 року. Але по закінченні року подає прохання про звільнення від займаної посади і 16 січня 1912 року цар задовольняє його прохання. Через два роки – 17 січня 1914 року – черговий бессарабський дворянський з’їзд знову обирає Крупенського кандидатом на посаду бессарабського председателя дворянства, але председателем він уже не стає, уступаючи ініціативу братам Костянтинові та Романові Доливо-Добровольським. Поступка була викликана бурхливим протестом групи дворян на чолі з В.М. Пурішкевичем та М.Є. Понсе, ідейних супротивників клану Крупенських[134].

З 1919 року Олександр Миколайович знаходився в еміграції у Франції — проживав у Парижі. На першому з’їзді російських емігрантів-монархістів, який відбувся у м. Райхенгалі, Крупенський був вибраний головою Російської монархічної партії. Партія об’єднала навколо представників, які виїхали в Європу, дому Романових всіх російських емігрантів, що тяжіли до монархічної доктрини. З тих пір він всю свою енергію й власні значні кошти направляв на виконання партійної програми. Жодне російське національно-монархічне починання у Франції не обходилося без участі О.М. Крупенського. Зокрема, завдяки саме його старанням був організований у Версалі Російський кадетський корпус. З 1926 року по день кончини він перебував головою Вищої монархічної Ради. Член редакційної колегії журналу «Двоголовий орел» (1926-1931). Не забував він і свою батьківщину – очолював комітет допомоги Бессарабії.

Олександр Миколайович є автором декількох книг присвячених бессарабському дворянству: Крупенский А. Н. Полный список лиц, избранных бессарабским дворянством на областные, губернские и уездные должности со времени присоединения Бессарабии к Российской империи по 1912 год. С историческим введением. СПб., 1912; Крупенский А. Н. Краткий очерк о Бессарабском дворянстве. 1812-1912. СПб., 1913.

У бібліотеці Гуверівського інституту війни, революції та миру (м. Стенфорд, штат

Син — Крупенський Олексій Олександрович

Каліфорнія, США), який має у своєму розпорядженні саме велике зібрання матеріалів про революційний рух у Росії, зберігається архів О.М. Крупенського, де є відомості про економічне й політичне становище в Бессарабії, подіях там під час Жовтневої революції й у період окупації Бессарабії румунськими військами, про протести жителів Бессарабії проти румунської анексії.

Нагороди: Орден Святого Володимира IV ст. (06.12.1908 р.), Орден Святого Володимира III ст. (03.06.1914 р.), Сербський орден Святого Сави I ст. (30.07.1911 р.), срібна медаль в пам’ять царювання імператора Олександра III (26.02.1896 р.), медаль Червоного Хреста в пам’ять участі в діяльності товариства під час Російсько-японської війни 1904-1905 рр. (22.04.1908 р.), світло-бронзова медаль в пам’ять сторіччя Вітчизняної війни 1812 року (31.10.1912 р.), світло-бронзова медаль в пам’ять 300-ліття царювання Дому Романових (21.02.1913 р.), нагрудну відзнаку «За труды по землеустройству» (06.05.1913 р.).

Помер Олександр Миколайович 12 травня 1939 року, похований на російському цвинтарі «S-te Genevieve des Bois» у м. Париж.

Дружина: Кассо Єфросинія Аристидівна (1862–1915) – дочка Аристида Стефановича Кассо (01.06.1838-1920) та Олександри Біазі-Мавро; сестра міністра освіти Російської імперії Лева Аристидовича Кассо (06.06.1865–26.11.1914). Одружилися 3 червня 1889 року в Парижі[135].

Діти: Олексій (12.12.1893–04.03.1921).

 

Крупенський Олександр Михайлович (04.02.1885–08.01.1930) – син поміщика села Романківці, Михайла Миколайовича Крупенського (17.11.1851–21.031905) та Анни Миколаївни Катаржи (29.01.1852–28.12.1927). Від батьків, разом з братом Георгієм отримав 2421 дес.1328 саж. землі у м. Бєльці[136].

Закінчив молодший курс Олександрівського ліцею у Санкт-Петербурзі та інженерне відділення Гентського університету в Бельгії. За даними на 1915 рік – почесний мировий суддя і член Белецької повітової земської управи[137].

Помер у м. Бєльці[138].

 

Крупенський Павло Миколайович (08/20.02.1863–1939) – син Миколи Матвійовича Крупенського (1822–1893) та Надії Іванівни фон Гінц (1829–1911). За даними на 1914 рік йому належали 811 десятин землі в селі Ларга Хотинського повіту[139]. У Ларзі на кошти Крупенського у 1897 році збудували церкву Святої Трійці. Біля Ларги, в маєтку Павловка (заснований у 1902 р.) зусиллями Павла Миколайовича був засаджений дендрологічний парк, який нараховує більше 200 видів дерев і чагарників, привезених із усього світу, розташованих на площі в 14,3 га[140].

Народився у м. Дрезден в у Німеччині[141]. Вчився в Київському реальному училищі (отримав атестат 14.08.1882 р.) і Миколаївському кавалерійському училищі (1883 – 1885). Після закінчення останнього, 7 серпня 1885 року проведений в корнети в Лейб-Гвардії Гродненського гусарського полку. 30 серпня 1889 року проведений в поручики, 30 серпня 1890 року – в штабс-ротмістри. 17 червня 1897 року вийшов у відставку в чині полковника, з перейменуванням в надвірного радника. 7 липня 1898 року затверджений почесним мировим суддею по Хотинському повіту. 4 лютого 1898 року Бессарабським губернатором затверджений членом Хотинської повітової земської управи (обрали 09.10.1897 р.). 12 січня 1899 року обраний і 3 лютого затверджений на посаді Хотинського повітового предводителя дворянства. 19 січня 1902 року знову обраний на ту ж посаду – на друге триріччя (затверджений 20.02.1902 р.). З 16 серпня 1902 року – в чині колезького радника. 1 вересня 1903 року знову визначений почесним мировим суддею по Хотинському повіту.15 січня 1905 року обраний і 17 січня затверджений Хотинським повітовим предводителем дворянства[142]. З 10 лютого 1906 року – в чині статського радника. 6 лютого 1907 року Бессарабським губернським зібранням він обраний членом II-ї Державної Думи від Бессарабської губернії. В подальшому повторно обирався депутатом III і IV Держдуми. 6 грудня 1907 року проведений в чин дійсного статського радника. 9 січня 1908 року на Бессарабському губернському дворянському зібранні обраний депутатом від Хотинського повіту. 13 вересня 1909 року і 8 листопада 1912 року знову обирався на посаду почесного мирового судді по Хотинському повіту[143].

Один їх організаторів політичного гуртка бессарабського дворянства «Кишинівські російські патріоти». Організатор і лідер ліберально-консервативної Бессарабської партії центру (1905 р.). Брав участь в 3-му Всеросійському з’їзді російських людей в Києві (1906 р.)[144]. У 1905-1907 роках Павло Крупенський організував партію православно-монархічної спрямованості. Один з керівників Всеросійського національного клубу (1909 р.). У 1910–1911 роках був у складі ради Всеросійського національного союзу. Після парламентської кризи 1911 року вийшов із фракції націоналістів і організував фракцію незалежних націоналістів. У IV-й Державній Думі – лідер фракції «центру». Під час Першої світової війни обраний членом Особливої наради для обговорення й об’єднання заходів з оборони держави. Уповноважений Червоного Хреста від Державної Думи (грудень 1914 — січень 1915). Один з організаторів Прогресивного блоку.

Співпрацював з різного роду просвітительськими і науковими установами, наприклад, з Московським публічним і Румянцовським музеями. На прохання останнього, П.М. Крупенським було зроблено деяка кількість фотографій типів населення с. Ларги, а так само й види самого села, де знаходився його маєток[145].

Після жовтня 1917 року брав участь в Білому русі, потім емігрував – проживав у м. Парижі. У жовтні 1920 року він виступив у ролі організатора Вільної академії мистецтв (м. Париж). Голова Товариства єднання росіян у Ніцці. Учасник Рейхенгалльського з’їзду монархістів (1921 р.). У 1934 році разом з М.Є.Марковим і іншими діячами монархічного руху брав участь в урочистому засіданні, присвяченому «Дню Імператорської Росії». Брав участь у роботі Товариства сприяння російським національним організаціям молодого покоління (1936 р.). Його перу належить книга: Таємниця імператора (Олександр I і Федір Кузьмич): історичне дослідження з новітніх даних. – Берлін: «Мідний вершник», 1927.

Нагороди: Орден Святої Анни III ст. (30.08.1893 р.), Чорногорський орден Данила I-го IV ст. (24.01.1896 р.), медаль «В пам’ять коронації Імператора Олександра III», срібна медаль в пам’ять царювання государя імператора Олександра III (26.02.1896 р.), Орден Святої Анни II ст. (06.12.1901 р.), Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира IV ст. (06.12.1905 р.)[146]. Орден Святого Станіслава III ст. (1909 р.)[147], Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира III ст. (1914 р.)

Дружина: Вахвахова Марія Агафонівна (20.12.1871 р.н.) – дочка грузинського князя, полковника Агафона Герсевановича Вахвахова (05.10.1837–08.01.1909) та Марії Миколаївни Ушакової († 03.04.1879 р.). Вінчалися 11 листопада 1891 року в полковій церкві Лейб-Гвардії Гродненського гусарського полку[148]. 9 липня 1903 року начальством Кишинівської єпархії затверджена в званні піклувальниці Ларзької жіночої школи грамоти[149].

Діти: Микола (20.08.1892 р.н.).

 

Крупенський Павло Михайлович (28.10.1889–07.02.1957) – син поміщика села Романківці, Михайла Миколайовича Крупенського (17.11.1851–21.031905) та Анни Миколаївни Катаржи (29.01.1852 – 28.12.1927). За даними на 1915 рік він мав у власності 519 десятин землі у селі Селище Хотинського повіту[150].

Народився в Романківцях. За даними на 1914 рік він служив при Міністерстві закордонних справ Російської імперії[151]. Секретар російського посольства в Константинополі, Турція. Учасник Рейхенгалльского монархічного з’їзду 1921 року (З’їзд Господарського відновлення Росії м. Рейхенгалль, Баварія)[152]. Далі проживав в Хотинському повіті в селі Селище і м. Чернівці. Перед приходом Червоної армії виїхав до Румунії. 20 червня 1952 року заарештований в Бухаресті, де на той час проживав з сім’єю. Його обвинувачували в шпигунстві на користь Англії. Військовий суд в Бухаресті приговорив його на 5 років позбавлення волі. Помер у в’язниці 7 лютого 1957 року[153].

Дружина: Суцу Еліза (Єлизавета) Олександрівна (28.10.1888–23.12.1963) – дочка Олександра Дмитровича Суцу (11.05.1855–14.06.1932) та Софії Маврокордато (07.03.1866 – 09.04.1932). Одружилися 5 жовтня 1933 року в м. Чернівці.

 

Крупенський Петро Михайлович – син Михайла Єгоровича Крупенського (27.05.1858 р.н.) та Надії Олександрівни Язикової.

Дружина: Офросімова Марія Павлівна (29.08.1901 р.н.) – дочка дворянина, генерал-майора Павла Олександровича Офросімова ((14.12.1872–24.02.1946) та Марії Миколаївни Арапової (04.10.1878 – 23.01.1947).

Діти: Михайло (24.10.1830 р.н.) – народився в селі Ломачинці і хрещений 8 листопада 1930 року в місцевій Архангело-Михайлівській церкві[154].

 

Крупенський Семен Георгійович (?.10.1852–25.07.1877) – син Георгія Матвійовича Крупенського (11.08.1823–1864) та Софії Миколаївни Краснокутської (1831 – 19.01.1893). Народився в Ломачинцях. Був названий на честь рідного брата Софії Миколаївни – Семена Краснокутського. Хресним же батьком був М. Краснокутський.

Закінчив Олександрівське військове училище (випуск 18.08.1873 р.) в м. Москві. Був направлений в кінно-артилерійську бригаду Кубанського козацького війська[155]. У 1870-х роках служив в артилерії на Кавказі. Учасник Русько-Турецької війни 1877-1878 рр. Помер від тифу в м. Александрополь в Еріванській губернії у 1877 році[156]. Там же його поховали 26 липня. У 1881 році його прах перевезли у Ломачинці і 25 червня помістили у сімейний склеп біля Архангело-Михайлівської церкви[157].

 

Крупенський Семен Михайлович (04.01.1882–29.07.1919) – син поміщика села Романківці, Михайла Миколайовича Крупенського (17.11.1851–21.031905) та Анни Миколаївни Катаржи (29.01.1852–28.12.1927). Мав маєток в м. Атаки Сорокського повіту (1450 дес.)[158] та дім в м. Одесі.

Закінчив Олександрівський ліцей у Санкт-Петербурзі – випуск 1904 року.[159] Полковник Лейб-гвардії Кінному полку, ад’ютант командуючого військами Одеського воєнного округу. Розстріляний більшовиками 29 липня 1919 в Одесі[160].

Дружина: Чернявська Софія Михайлівна[161].

 

_________________________________________________________________

Примітки:

[1] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 117.

[2] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Архангело-Михайловскую церковь села Ломачинец, Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1859 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 776.

[3] Подольский адрес-календарь / Сост. В.Н. Гульдман. – Каменец-Подольский, 1895. – С. 251.

[4] Подольский адрес-календарь / Сост. В.Н. Гульдман. – Каменец-Подольский, 1895. – С. 252.

[5] Адресы должностных лиц, правительственных учреждений и частных фирм, находящихся в Каменец-Подольском, — Должностных лиц учреждений Министерства внутренних дел в уездах Подольской губернии. – Каменец-Подольск, 1892. – С. 77.

[6] Гульдман В.К. Поместное землевладение в Подольской губернии. – Каменец-Подольский, 1898. – С. 315.

[7] Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год. / Сост. В.В. Филимонов. – Каменец-Прдольский, 1911. – С. 193.

Дочки Крупенських. Фото в с. Романківці на початку ХХ ст.

[8] Малаков Д.В. По Восточному Подолью: От Жмеринки до Могилева-Подольского. — Москва: Искусство., 1988.

[9] http://www.mmc.vinnica.ua/index.php/charity/39-history-of-orphanage.html

[10] http://www.mmc.vinnica.ua/index.php/charity/39-history-of-orphanage.html

[11] Метрическая тетрадь Кишиневской епархии губернского города Кишинева Соборной Архангело-михайловской церкви, о родившихся, браком сочетавшихся и умерших в течении 1821 года. – НАРМ, ф. 211, оп. 5, спр. 30. – Арк. 4.

[12] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1847. – № 53. – С. 21.

[13] Метрическая тетрадь Кишиневской епархии губернского города Кишинева Соборной Архангело-михайловской церкви, о родившихся, браком сочетавшихся и умерших в течении 1819 года с 1 января по 1 же января 1820 года. – НАРМ, ф. 211, оп. 3, спр. 3. – Арк. 1.

[14] Санкт-Петербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1847. – № 53. – С. 21.

[15] Руммель В.В., Голубцов В.В. Родословный сборник русских дворянских фамилий. – Том 1. – СПб., 1886. – С. 359.

[16] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 118.

[17] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1847. – № 53. – С. 21.

[18] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 126.

[19] Родословная книга бессарабских дворян. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 383. – Арк. 98.

[20] Кишиневская областная, впоследствии Губернская, ныне Первая гимназия. Историко-статистический очерк за 75 летие ее существования (1833 – 1908 гг.). / Составлен законоучителем гимназии, протоиереем Н.В. Лашковым – Кишинев: Типография Бессарабского Губернчкого правления, 1908. – С. 87.

[21] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1894 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2185. – 10об.

[22] Придворный календарь на 1879 год. – СПб., 1879. – С. 216; Придворный календарь на 1911 год. – СПб., 1911. – С. 86.

[23] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания с формулярным списком Хотинского уездного предводителя дворянства Василия Егоровича (1898 г.). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 568. – Арк. 1об, 3об.

[24] Формулярный список о службе земского начальника 3 участка Хотинского уезда, коллежского регистратора Василия Егоровича Крупенского. Составлен 8 ноября 1893 года. – НАРМ, ф. 329, оп. 4, спр. 318. – Арк. 22 – 26; Бессарабский календарь на 1893. – Кишинев, 1892. – С. 50.

[25] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания с формулярным списком Хотинского уездного предводителя дворянства Василия Егоровича (1898 г.). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 568. – Арк. 1об, 3об.

[26] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Vol. 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 233, 323.

[27] Памятная книжка лицеистов. Издание Собрания курсовых представителей Императорского Александровского лицея. – СПб., 1907. – С. 114.

[28] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1894 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2185. – Арк. 11.

[29] Родословная книга бессарабских дворян. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 383. – Арк. 98.

[30] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Архангело-Михайловскую церковь села Ломачинец, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1889 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 614.

[31] Макарова О.Ю. Связь времен и фамилий, представители династии Соломирских // Возрождение родословных традиций: материалы XII научно-практической конференции (Рефтинский , 11 февраля 2017 г) / ред. Ю.М.Сухарев.-Уральское историко-родословное общество, п. Рефтинский, 2017. – С. 56-57.

[32] Губастов К.А. Генеалогические сведения о русских дворянских родах, происшедших от внебрачных союзов / К.А. Губастов; Публ. и коммент. Р.Г. Красюкова. – СПб.: Нестор-История, 2003. – С. 151.

[33] Афанасьев-Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. – Ч. 2: Очерки Днестра. – СПб., 1863. – С. 197.

[34] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1849. – № 58. – С. 29.

[35] Дело о вводе бессарабских дворян Крупенского Н. и Крупенского Г. во владение землей в Хотинском уезде по завещанию (18.02.1850-30.08.1862). – ДАЧО, ф. 117, оп. 2, спр. 221; Дело о вводе бессарабских дворян Крупенского Н. и Крупенского Г. во владение землей в Хотинском уезде по завещанию (18.02.1850-30.08.1862). – ДАЧО, ф. 117, оп. 2, спр. 227.

[36] Памятная книжка Бессарабской области на 1862 год, изданная по распоряжению г. Начальника области , в редакции Бессарабских областных ведомостей. – Кишинев, 1862. – С. 72.

[37] Памятная книжка Бессарабской области на 1862 год, изданная по распоряжению г. Начальника области , в редакции Бессарабских областных ведомостей. – Кишинев, 1862. – С. 63.

[38] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Архангело-Михайловскую церковь села Ломачинец, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1893 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 72.

[39] Стороженки. Фамильный архив. / Под ред А.В.Стороженко, В.Л.Модзалевского – Т. 3. – Киев, 1907. – С. 404.

[40] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 117.

[41] Episcopia Hotinului – foaie oficială a acestei episcopii. – Bălţi, 1928. — № 15 – 16. – С. 135.

[42] Метрическая книга данная из Архиепископии Кишиневской и Хотинской в Михайловскую церковь села Ломачинец, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1923 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 80.

[43] Формулярный список о службе Депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания от Хотинского уезда, действительного статского советника Георгия Николаевича Крупенского. Составлен в 1911 году. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2351. – Арк. 1об.

[44] Формулярный список о службе Депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания от Хотинского уезда, действительного статского советника Георгия Николаевича Крупенского. Составлен в 1911 году. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2351. – Арк. 1-8об.

[45] Формулярный список о службе Депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания от Хотинского уезда, действительного статского советника Георгия Николаевича Крупенского. Составлен в 1911 году. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2351. – Арк. 1-8об.

[46] Левченко В.В., Левченко Г.С. Олександро-Невська церква Ново-російського університету: історія, персоналії, документи / В.В. Левченко, Г.С. Левченко. – Одеса: ФОП Бондаренко М.О., 2015. – С. 96.

[47] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Vol. 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 288.

[48] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Архангело-Михайловскую церковь села Романкауц 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1886 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 106. – Арк. 15зв-16.

[49] Некрасов С.М. Лицейская лира: Лицей в творчестве его воспитанников. – Санкт-Петербург: «Вита Нова», 2007. – С. 328.

[50] Памятная книжка лицеистов. Издание Собрания курсовых представителей Императорского Александровского лицея. – СПб., 1907. – С. 166.

[51] Кишиневская областная, впоследствии Губернская, ныне Первая гимназия. Историко-статистический очерк за 75 летие ее существования (1833–1908 гг.). / Составлен законоучителем гимназии, протоиереем Н.В. Лашковым – Кишинев: Типография Бессарабского Губернчкого правления, 1908. – С. 118 – 119.

[52] С.-Петербургский великосветский ежегодник на 1914 год. – СПб.: Типография Штаба войск Гвардии и Петербургского военного округа, 1914. – С. 457.

[53] Левченко В.В., Левченко Г.С. Олександро-Невська церква Ново-російського університету: історія, персоналії, документи / В.В. Левченко, Г.С. Левченко. – Одеса: ФОП Бондаренко М.О., 2015. – С. 283.

[54] Стороженки. Фамильный архив / Под ред А.В.Стороженко, В.Л.Модзалевского – Т. 3. – Киев, 1907. – С. 499.

[55] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Михайловскую церковь села Ломачинец, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1879 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 71.

[56] Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга третя. / Чернівецьке обласне відділення пошуково-видавничого агентства «Книга Пам’яті України». – Чернівці, 2013. – С. 476.

[57] Формулярный список о службе статского советника Матвея Егорова сына Крупенского. Учинен июня 8 дня 1836 года. – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 53. – Арк. 1-4.

[58] Родословные книги дворян Бессарабской губернии, 1921 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2276. – Арк. 24-26об.

[59] Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. – Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа // Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии. – Том. 3. – Кишинев: Типо-Липография Э. Шлиомовича, 1907.

[60] Алфавитный список дворян Хотинского цынута Бессарабской области 1821 года // Дело Бессарабского Дворянского депутатского собрания с черновыми определениями Комиссии для разбора доказательства на дворянство Бессарабских жителей с перепиской, относящейся к сим определениям (02.03.1821–17.09.1821). – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 53. – Арк. 46об – 47.

[61] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1849. – № 77. – С. 25.

[62] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1847. – № 53. – С. 21.

[63] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1849. – № 58. – С. 29.

[64] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 99.

[65] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 97.

[66] Черепнин Н.П. Императорское Воспитательное общество благородных девиц. Исторический очерк. 1764 – 1914. – Т. 3. – Петроград, 1915. – С. 502 – 503.

[67] Черепнин Н.П. Императорское воспитательное общество благородных девиц. Исторический очерк: 1754 – 1914. – Том 1. – СПБ., 1914. – С. 497.

[68] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 123.

[69] Полное собрание сочинений В.А. Жуковского./ Под редакцией, с биографическим очерком и примечаниями А.С. Архангельского. – Т.3. – СПб., 1906. – С. 606.

[70] Сахаров А. Д. Воспоминания: в 2 т. / ред.-сост.: Е. Холмогорова, Ю. Шиханович. Том 2: Боннэр Е. Г. Постскриптум к «Воспоминаниям» Андрея Сахарова. – Москва: Права человека, 1996. – С. 628-629.

[71] Метрическая тетрадь Кишиневской епархии губернского города Кишинева Соборной Архангело-михайловской церкви, о родившихся, браком сочетавшихся и умерших в течении 1820 года, с 1 января по 1 же января 1821 года. – НАРМ, 211, оп. 3, спр. 4. – Арк. 3об.

[72] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Архангело-Михайловскую церковь села Ломачинец, Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1859 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 776.

[73] Список полковников по старшинству. Составлен по 1-е мая 1902 г. – СПб., 1902. – С. 372; Список генералам по старшенству. Составлен по 1-е мая 1905 г. – СПб., 1905. – С. 1340; Список генералам по старшенству. Составлен по 15-е апреля 1914 г. – СПб., 1914. – С. 350; Список генералам по старшенству. Составлен по 10-е июля 1916 г. – СПб., 1916. – С. 37.

[74] Адресный список особ и лиц прибывших в Москву на торжество Св. Коронования Их Императорских Величеств. – Москва, 1896. – С. 26.

[75] Придворный календарь на 1911 год. – СПб., 1911. – С. 353.

[76] Весь Петербург на 1912 год. Алфавитный указатель жителей. – СПб., 1912.- С. 470.

[77] Записки Ново-Александрийского института сельского хозяйства и лесоводства. – Том XXI. –Петроград 1911. – С. 31.

[78] Записки Ново-Александрийского института сельского хозяйства и лесоводства. – Том XXIV. –Петроград 1915. – С. 46.

[79] Записки Ново-Александрийского института сельского хозяйства и лесоводства. – Том XXV. – Вып. 1. – Петроград 1916. – С. 65.

[80] Данилов В.И., Штильмаpк Ф.Р. Исповедь, оплаченная жизнью. Удивительные похождения и приключения Франца Шиллингера в России и в СССР // Охотничьи пpостоpы. – Москва, 1994. – Кн. I. – С. 216—230.

[81] Россия. Полное географическое описание нашего Отечества. Том XIV: Новороссия и Крым. — Издательство СПб.: А.Ф.Девриена, 1914. – С. 549.

[82] Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. – С. 504, 534.

[83] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 100 – 101.

[84] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упорядкування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 124-125.

[85] За іншими даними, Георгій Крупенський народився у 1901 р. (Almanach de St-Petersbourg. Cour, monde et ville. 1912. — St-Petersbourg: Societe M.O.Wolff, 1912. – P. 303 — 304.)

[86] Almanach de St-Petersbourg. Cour, monde et ville. 1912. — St-Petersbourg: Societe M.O.Wolff, 1912. – P. 303 — 304.

[87] Almanach de St-Petersbourg. Cour, monde et ville. 1912. — St-Petersbourg: Societe M.O.Wolff, 1912. – P. 303 — 304.

[88] Метрическая книга данная из Архиепископии Кишиневской и Хотинской в Михайловскую церковь села Ломачинец, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1923 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 80.

[89] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1894 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2185. – Арк. 28об.

[90] Поливанов В.Н. Материалы к истории симбирского дворянства: 1751 – 1909.. – 2-е изд. – Симбирск, 1909. – С. 101.

[91] Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917-1997: в шести томах / Российская государственная библиотекака; Сост. В. Н. Чуваков. – М.: Пашков дом, 2001. – Том 3: И-К. – С. 570.

[92] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Михайловскую церковь села Ломачинец, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1888 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 1, спр. 612.

[93] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1894 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2185. – Арк. 29 – 29об.

[94] Родословная книга бессарабских дворян. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 383. – Арк. 97об; Формулярные списки лиц, служащих по дворянским выборам и переписка с Бессарабским губернатором, Областным правлением и др. по личному составу дворянских учреждений (06.02.1857 – 13.01.1869). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 464. – Арк. 207 – 208об.

[95] Придворный календарь на 1879 год. – СПб., 1879. – С. 166; Придворный календарь на 1889 год. – СПб., 1889. – С. 138.

[96] Санктпетербургские сенатские объявления по судебным, распорядительным, полицейским и казенным делам. – СПб.: Типография Правительствующего Сената, 1849. – № 58. – С. 29.

[97] Дело о вводе бессарабских дворян Крупенского Н. и Крупенского Г. во владение землей в Хотинском уезде по завещанию (18.02.1850-30.08.1862). – ДАЧО, ф. 117, оп. 2, спр. 221; Дело о вводе бессарабских дворян Крупенского Н. и Крупенского Г. во владение землей в Хотинском уезде по завещанию (18.02.1850-30.08.1862). – ДАЧО, ф. 117, оп. 2, спр. 227.

[98] Дело о вводе во владение поручика Крупенского Николая вотчинами Романкоуцами, Карликеу и частью Мендикоуц (28.07.1862-30.07.1862). – ДАЧО, ф. 117, оп. 1, спр. 2239.

[99] Сецинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. Каменецкий уезд. // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. – Вып. 7. – Каменец-Подольский, 1895. – С. 163.

[100] Гульдман В.К. Поместное землевладение в Подольской губернии. – Каменец-Подольский, 1898. – С. 11; Адрес-каледарь Подольской губернии. – Каменец-Подольский, 1904. – С. 244.

[101] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1894 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2185. – Арк. 10об.

[102] Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии. – Каменец-Подольск, 1897. – С. 257.

[103] Родословная книга бессарабских дворян. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 383. – Арк. 98.

[104] Формулярный список о службе Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, коллежского асессора Николая Михайловича Крупенского. – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 249. – Арк. 377об.

[105] Личное дело о службе Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, камер-юнкера двора Его Императорского Величества, коллежского советника Николая Михайловича Крупенского (1917 г.). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 194. – Арк. 76об.

[106] Кишиневская областная, впоследствии Губернская, ныне Первая гимназия. Историко-статистический очерк за 75 летие ее существования (1833 – 1908 гг.). / Составлен законоучителем гимназии, протоиереем Н.В. Лашковым – Кишинев: Типография Бессарабского Губернчкого правления, 1908. – С. 127 – 128.

[107] Памятная книжка лицеистов. Издание Собрания курсовых представителей Императорского Александровского лицея. – СПб., 1907. – С. 144.

[108] Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания о службе помощника Хотинского предводителя дворянства Н.М. Крупенского (1905 г.). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 143. – Арк. 4об.

[109] Формулярный список о службе Хотинского Уездного Предводителя Дворянств, коллежского асессора Николая Михайловича Крупенского. Составлен 19 марта 1911 года. – НАРМ, ф. 646, оп. 1, спр. 147. – Арк. 1-4.

[110] Личное дело о службе Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, камер-юнкера двора Его Императорского Величества, коллежского советника Николая Михайловича Крупенского (1917 г.). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 194. – Арк. 76-83.

[111] Формулярный список о службе Хотинского Уездного Предводителя Дворянств, коллежского асессора Николая Михайловича Крупенского. – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 249. – Арк. 379об.

[112] Личное дело о службе Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, камер-юнкера двора Его Императорского Величества, коллежского советника Николая Михайловича Крупенского (1917 г.). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 194. – Арк. 76-83.

[113] Almanach de St-Petersbourg. Cour, monde et ville. 1912. — St-Petersbourg: Societe M.O.Wolff, 1912. – P. 303.

[114] Стороженки. Фамильный архив. / Под ред А.В.Стороженко, В.Л. Модзалевского – Т. 3. – Киев, 1907. – С. 541.

[115] Формулярный список о службе бывшего депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания, титулярного советника Михаила Егоровича Крупенского. Составлен 28 апреля 1897 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 565. – Арк. 81об.

[116] Адрес-каледарь Подольской губернии. – Каменец-Подольский, 1904. – С. 244.

[117] Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии. – Каменец-Подольск, 1897. – С. 257.

[118] Формулярный список о службе бывшего депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания, титулярного советника Михаила Егоровича Крупенского. Составлен 28 апреля 1897 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 565. – Арк. 81-82.

[119] Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год. / Сост. В.В. Филимонов. – Каменец-Прдольский, 1911. – С. 37.

[120] Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год. / Сост. В.В. Филимонов. – Каменец-Прдольский, 1911. – С. 69.

[121] Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год. / Сост. В.В. Филимонов. – Каменец-Прдольский, 1911. – С. 223.

[122] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1880 год, о внесении лиц, признанных в дворянстве в родословную книгу Бессарабского дворянства. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2020. – Арк. 56об.

[123] Первая всеобщая перепись населения Российской империи: Одесса. Лист переписи населения по Театральному переулку, спр. 12. – ДАОО, ф. 2, оп. 8, спр. 2258. – Арк. 20зв-21.

[124] Буковина: Історичний нарис. – Чернівці: «Зелена Буковина», 1998. – С. 147.

[125] Формулярный список о службе Хотинского Уездного Предводителя Дворянства, губернского секретаря Михаила Николаевича Крупенского. Составлен 12 января 1887 гола. – НАРМ, ф. 2, оп. 2, спр. 189. – Арк. 18-23; Дело Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания с формулярным списком губернского предводителя дворянства М.Н. Крупенского (1903 г.). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 574. – Арк. 2-18.

[126] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упоряд-кування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 104-105.

[127] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1880 год, о внесении лиц, признанных в дворянстве в родословную книгу Бессарабского дворянства. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2020. – Арк. 56об-57.

[128] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св.-Михайловскую церковь села Романкауц 3-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1905 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 112. – Арк. 138зв-139.

[129] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1867 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1792. – Арк. 20об.

[130] Личное дело и формулярные списки о службе Бессарабского губернского предводителя дворянства Александра Николаевича Крупенского. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 192. – Арк. 143об.

[131] Almanach de St-Petersbourg. Cour, monde et ville. 1912. — St-Petersbourg: Societe M.O.Wolff, 1912. – P. 303.

[132] Краткий список о службе бывшего земского начальника 3 участка Сорокского уезда Бессарабской губернии, титулярного советника Александра Николаевича Крупенского. – НАРМ, ф. 329, оп. 4, спр. 165.

[133] Румянцев Е.А. Биографии дворян Бессарабии // http://www.bessarabia.ru/dvor4.htm

[134] Румянцев Е.А. Биографии дворян Бессарабии // http://www.bessarabia.ru/dvor4.htm

[135] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1894 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2185. – Арк. 11.

[136] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Vol. 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 288.

[137] Список лиц, избранных в почетные мироавые сульи по Белецкому уезду Бессарабской губернии. Составлен 23 декабря 1915 года. – НАРМ, ф. 2, оп. 1, спр. 9753. – Арк. 2об-3.

[138] Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917-1997: в шести томах / Российская государственная библиотека; Сост. В. Н. Чуваков. – М.: Пашков дом, 2001. – Том 3: И-К. – С. 570.

[139] Формулярный список о службе бывшего депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания от Хотинского уезда, действительного статского советника, Павла Николаевича Крупенского. Составлен 25 июня 1914 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 586. – Арк. 1об.

[140] Мандзяк О.С., Шундрій М.М. Рід Крупенських на Сокирянщині: дані для подальшого дослідження // Сокирянщина: Історико-краєзнавчий альманах. / Упоряд-кування і редагування, О.С. Мандзяк. – Вип. 3. – 2011. – С. 107.

[141] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1867 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 1792. – Арк. 20об.

[142] Личное дело и формулярные списки о службе Хотинского уездного Предводителя Дворянства Павла Николаевича Крупенского (начато 2 декабря 1902 года). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 61. – Арк. 26-34.

[143] Формулярный список о службе бывшего депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания от Хотинского уезда, действительного статского советника, Павла Николаевича Крупенского. Составлен 25 июня 1914 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 586. – Арк. 1 – 11.

[144] Государственная дума Российской империи: 1906-1917. Энциклопедия / Науч. ред. Б.Ю. Иванов, А.А. Комзолова, И.С. Ряховская. – Москва: РОССПЭН. 2008. – С. 300.

[145] Отчет Московского публичного и Румянцовского музеев за 1905 год. – Москва, 1906. – С. 110.

[146] Личное дело и формулярные списки о службе Хотинского уездного Предводителя Дворянства Павла Николаевича Крупенского (начато 2 декабря 1902 года). – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 61. – Арк. 26-34; Формулярный список о службе бывшего депутата Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания от Хотинского уезда, действительного статского советника, Павла Николаевича Крупенского. Составлен 25 июня 1914 года. – НАРМ, ф. 88, оп. 2, спр. 586. – Арк. 1 – 11.

[147] Придворный календарь на 1911 год. – СПб., 1911. – С. 190.

[148] Определения Бессарабского Дворянского Депутатского Собрания за 1894 год. – НАРМ, ф. 88, оп. 1, спр. 2185. – Арк. 11.

[149] Распоряжения епархиального начальства // Кишиневские епархиальные ведомости. – Кишинев, 1903. – № 14, 15-го июля. – С. 319.

[150] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Vol. 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 323.

[151] С.-Петербургский великосветский ежегодник на 1914 год. – СПб.: Типография Штаба войск Гвардии и Петербургского военного округа, 1914. – С. 457.

[152] Русская военная эмиграция 20-х–40-х годов. Документы и материалы. Том I. Так начиналось изгнанье. 1920-1922 гг. Книга вторая: На чужбине. — Москва: «Гея», 1998. – С. 460.

[153] Victimele terorii comuniste. Arestaţi, torturaţi, întemniţaţi, ucişi. Dicţionar: H-I-J-K-L. – Bucureşti: Maşina de scris, 2003. – P. 292.

[154] Метрическая книга данная из Архиепископии Кишиневской и Хотинской в Архангело-Михайловскую церковь села Ломачинец, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1930 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 169.

[155] Александровское военное училище: 1863 – 1901. / Сост. Подполковник В. Кедрин. – Москва, 1901. – С. 56.

[156] Стороженки. Фамильный архив. / Под ред А.В.Стороженко, В.Л.Модзалевского – Т. 3. – Киев, 1907. – С. 499.

[157] Метрическая книга данная из Кишиневской духовной консистории в Св. Михайловскую церковь села Ломачинец, 5-го округа Хотинского уезда, для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1881 год. – ДАЧО, ф. 1245, оп. 11, спр. 71.

[158] Elita social-politică şi economică a Basarabiei. Sec. XIX – începutul sec. XX. Vol. 1: Documente / Acad. de ştiinţe a Moldovei, Inst. de istorie; Сoordonator: Sergiu Bacalov. Alcătuitori: Sergiu Bacalov, Cristina Gherasim, Marina Guţu, Sergiu Demerji, Elena Cojocari. – Chişinău, 2014. – P. 338.

[159] Памятная книжка лицеистов. Издание Собрания курсовых представителей Императорского Александровского лицея. – СПб., 1907. – С. 157.

[160] Волков С.В. Офицеры российской гвардии. Опыт мартиролога. – Москва: «Русский путь», 2002. – С. 259.

[161] Almanach de St-Petersbourg. Cour, monde et ville. 1912. — St-Petersbourg: Societe M.O.Wolff, 1912. – P. 303.

Залиште свій коментар