Трипільські поселення Сокирянщини

Трипільська етнокультурна спільнота – археологічна культура мідного віку, існувала у XXVIII-XXVI ст. до н. е. Поширена на території лісостепової та частково степової смуги Правобережної України, Молдови й Східної Румунії[1]. Трипільська культура від свого початку склалася на території сучасної області Молдова (край, який включає територію сучасної Республіки Молдова і західну частину Румунії) в процесі синтезу кількох неолітичних культур на рубежі V-IV тис. до н. с. Вся подальша історія трипільських племен була пов’язана з розселенням по Правобережному Українському лісостепу. Це було поступове займання вільних чи слабо заселених іншоетнічним населенням найближчих територій, або мало характер хвиль, що виливалися на більш віддалені території переважно з району Попруття і Середнього Подністров’я[2]. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Летописный город Кучелмин

Города, как звезды: загораются и, несправедливо забытые историей, «гаснут»

На наших землях в седой древности проживали далекие предки. Называли их разнообразно, а «отец истории» Геродот именовал «скифами-пахарями». И хотя они были умелыми земледельцами, сообразительными изобретателями, иногда приходилось брать оружие в руки и становиться бесстрашными воинами, защищать родную землю от степных диких орд, завистливых соседей. Поселения густо покрывали территорию над полноводным Днестром, который еще в первом тысячелетии нашей эры был удобным торговым путем для наших предков-тиверцев и гостей торговых. Руслом Днестра плыли целые караваны — от Галича до Черного моря, которое в те времена называли Гостинным. Поэтому вдоль берегов Днестра, с обеих сторон, возникали портовые города-крепости: Галич, Василев, Онут, Хотин, Бакота, Ушица. А самым южным был город Кучелмин.

Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Літописне місто Кучелмін

Міста, як зорі: загоряються і, несправедливо забуті історією, «згасають»

На наших землях у сиву давнину проживали далекі предки. Називали їх різноманітними найменнями, а «батько історії» Геродот іменував «скіфами-орачами». І хоч вони були вмілими хліборобами, кмітливими винахідниками, та інколи доводилось брати зброю в руки і ставати безстрашними воїнами, захищати рідну землю від степових диких орд, заздрісних сусідів. Поселення густо вкривали територію над повноводним Дністром, який ще в першому тисячолітті нашої ери був вигідним торговим шляхом для наших предків-тиверців та гостей торгових. Руслом Дністра пливли цілі каравани — від Галича до Чорного моря, яке в ті часи називали Гостинним. Тому вздовж берегів Дністра, з обох боків, виникали портові міста-фортеці: Галич, Василів, Онут, Хотин, Бакота, Ушиця. А найпівденнішим було місто Кучелмін.

Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,