Боярські Сокиряни

Олексій Мандзяк

 

Сокиряни – місто, розташоване в долині річки Сокирянки, яка є правою притокою Дністра. Коли виник цей населений пункт і ким він був заснований сучасним науковцям не відомо. Але вже на початку нової ери на території сучасних Сокирян і околиць було декілька поселень. Зокрема, в урочищі Тогуряни розташоване ранньослов’янське поселення черняхівської культури (II–V ст. н.е).

Є припущення, що приблизно в сучасних границях село існувало як мінімум з часів Шипинської землі, у складі якої, як відомо, деякий час була територія всієї теперішньої Сокирянщини. Як відомо формування Шипинської землі почалося в кінці XII ст., а в першій половині XV ст. вона втратила політичну автономію і перестала існувати. На час останніх десятиліть існування Шипинської землі в складі Молдавського князівства в якості автономії відносяться перші письмові згадки про нині існуючи і деякі зниклі села Сокирянщини. Зокрема саме тоді вперше згадується село Гвіздівці (1422-1431 рр.), села Кулішівка, Вишнева, Розкопинці (1437 р.), села Ришинці, Дубова, Непоротове, Ожеве, Василівка, Коболчин та Білоусівка (1447 р.). Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

1894 год: первый ветеринарный фельдшерский пункт в Сокирянах

Об учреждении должности ветеринарного фельдшера в258258 местечке Секурянах

Хотинское Уездное Земское Собрание XXVI Очередной сессии, в заседании 10-го октября 1894 года, постановило ходатайствовать перед Губернским Земским Собранием об ассигновании из сумм губернского страхового со скота капитала 445 рублей для учреждения должности ветеринарного фельдшера в м. Секурянах, в виду крайней необходимости в ветеринарной помощи, ощущаемой населением, вследствие отдаленности м. Секурян от постоянных мест пребывания ветеринаров и ветеринарных фельдшеров, — о чем Уездная Земская Управа вошла с представлением о разрешении этого предмета Губернским Земством, чрез Губернскую Земскую Управу от 28-го октября 1894 года, за № 3354. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Перші гусари — бессарабці!

Розпачливі сміливці, молодці, красені й поети… Відкинутий на147852 ліве плече ментик, хоробро заломлений ківер, вуси, шабля. Кому не знайомі портрети гусарів?! Їхні подвиги й бурхливе життя описані в романах, працях істориків, відзначені в театральних постановках і художніх кінострічках. При цьому мало кому відомо, що наші предки мали саме безпосереднє відношення до цього військового формуванню, що 300 років служило Російської імперії.

Гусарами в XV столітті (угорською «хусар», означає «один із двадцяти) називали кінних воїнів угорського ополчення, що поділялося на роти по 20 — 25 вершників. В 1707 році Петро Великий для захисту південних кордонів за західним прикладом створив свою легку кінноту. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , ,

Безладдя 1917 року на Сокирянщині

1917 рік на Сокирянщині, проте як і на всій бессарабській частинірев_солдаты-1917-2 сучасної Чернівецької області відзначився метушнею, невизначеністю, надіями і розчаруваннями. Невдачі Російської армії на фронтах Першої світової війни, величезні втрати, розруха, голод викликали невдоволення самодержавством у всіх колах суспільства. В Петрограді, а потім і в деяких інших містах, почалися масові заворушення робочих і солдат. 27 лютого (10 березня) 1917 року Петроград опинився в руках повстанців. Відбувається так звана Лютнева революція, відома також як Лютнева буржуазно–демократична революція, Лютневий переворот, в результаті чого в Російській імперії встановилося двовладдя Тимчасового комітету Державної думи (згодом Тимчасовий уряд) і Петроградської Ради робочих і солдатських депутатів. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Церковь села Наславча

Алексей МандзякЦерква в Наславчі

Наславча (рум. Naslavcea) – село на правом берегу Днестра, расположенное в Окницком районе Республики Молдова. История этого села, соседствующего с Сокирянщиной, самым тесным образом связана с историей многих населенных пунктов современного Сокирянского района Черновицкой области Украины. Например, в первой половине XIX века, когда владельцем села был влиятельный помещик Матвей Егорович Крупенский, из села Ломачинцы, где он проживал, в Наславчу выехало на постоянное проживание более десяти семей (Кривой, Мельник, Швец, Беженарь и др.). В XIX – начале XX века, в Наславче поселилось несколько семей из сел Васильевка и Волошково. В 1850-х годах более 7 семей из Наславчи переселились в Ломачинцы (Иван Ткач и др.)[1]. В метрических книгах составляемых священниками и дьячками, можно встретить записи о бракосочитающихся и умерших жителей многих сел Современной Сокирянщины – Сербичаны, Волошково, Васильевка, Ломачинцы, Коболчин и др. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Новоселицкая ветвь юго-западных железных дорог

Представляем вашему вниманию главу о Новоселицкой ветвиOblozka Юго-Западной железной дороги из второго издания «Иллюстрированного путеводителя по Юго-Западным казенным железным дорогам», который увидел свет в 1899 году в Киеве.

Слободка, станция линии Киев-Одесса, служит исходным пунктом Новоселицкой ветви. Рельсовый путь идет на запад, пересекая волнистую местность, обходя встречающиеся холмы и пригорки; чувствуется близость величественного Днестра; пред глазами путника проносятся обычные картины Подолии: большие селения с барскими усадьбами, сады, переполненные фруктовыми деревьями, среди которых преобладают сливы, и поля, засеянные пшеницею.

На 24 вер. от Слободки находится станция Колбасная, за которою рельсовый путь делает поворот на юго-запад; холмы и пригорки становятся выше, поезд то проносится с грохотом по перекинутым чрез овраги и балки мостикам, то идет среди выемок; повороты железнодорожного полотна для обхода встречающихся неровностей почвы замечаются чаще. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , ,

«СОКИРЯНСЬКА БИСТРИНА» — у вільному доступі!

Наш сайт декілька разів звертав увагу читачів на доситьOblojka_3D епохальну для нашого краю книгу видатних сокирянських краєзнавців Олександра Дмитровича Чорного та Олексія Степановича Мандзяка — «СОКИРЯНСЬКА БИСТРИНА», яка вийшла друком ще у 2011 році у чернівецькому видавництві «Прут». Презентація книги відбулася в м. Сокиряни 21 жовтня 2011 року, про що відвідувачі нашого сайту були поінформовані у публікації «Презентація книги «Сокирянська бистрина». Писали про цю подію також і сайт «Гвіздівці», сайт Новодністровської міської ради та деякі інші місцеві та обласні сайти.

Після того ми також публікували бесіду з авторами книги, яку провів член Національної спілки журналістів України Костянтин Савченко (публікація «Пізнаючи минуле, краще розумієш сьогоднішнє»). Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Ожевские переселенцы XIX-го века

Алексей Мандзяк297598

Ожево (укр. Ожеве) – село расположенное в Сокирянском районе Черновицкой области Украины, на правом берегу Днестра. Под названием «Ожогов» впервые упоминается в дарственной грамоте господаря Молдавского княжества Стефана II от 14 января 1447 года, которая была дана боярину Шандро на право владения несколькими селами, расположенными на территории современной Сокирянщины[1].

История этого населенного пункта таит в себе много тайн, среди которых и само его происхождение, если учесть, что на территории этого села и его околицах археологи делают одно за другим открытия, касающиеся Трипольской культуры и не только…

Мы же в настоящей статье хотим рассказать о некоторых эпизодах истории села Ожево XIX столетия, в частности, о том, что касается переселенчества. Как известно, в конце XVIII века, первой половине и середине XIX века в Хотинском уезде и в целом в Бессарабии Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Церковь Успения Пресвятой Богородицы села Шебутинцы

Алексей МандзякЦерква Успіння Пресвятої Богородиці села Шебутинці 3 

Шебутинцы – село находящееся в Сокирянском районе Черновицкой области Украины. Под названием «Шибутинцы» впервые упоминается в свидетельской записи от 15 апреля 1641 года, из которой становится известно, что от комиса[1] Михаила Фортуны село перешло во владение вистиернику (казначею) Иордаки Кантакузино[2], купившему Шебутинцы за 300 левов. При этом, из того же документа становится известно, что сам Фуртуна (грек по происхождению) получил это село от боярыни Теодосии (Тодосия, Тудоска) – дочь Дмитрия Барновского (1560–1604) и жена богатого и влиятельного боярина Никорицы Балтаги[3].

Первые известные на сегодняшний день сведения о существовании христианского храма в Шебутинцах Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Церковь села Михалково

Алексей Мандзяк

Михалково – село в составе Михалковского сельского совета в Сокирянском районе Черновицкой области Украины. Впервые зафиксировано на карте французского инженера Гийома Ле Вассера де Боплана (Guillaume Le Vasseur de Beauplan) (ок.1595–1675), опубликованной в его картографическом труде «Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus» («Специальный и подробный план Украины вместе с находящимися в ней воеводствами, округами и провинциями»), изданном в 1650 году в Данциге картографом Вильгельмом Гондиусом (Гондтом). В письменных источниках впервые упоминается в судебной грамоте господаря Молдавского княжества Георгия Гики от 5 марта 1659 года, которой он подтверждает Миронашке и его брату Георгию, и другим детям бывшего хотинского пыркалаба[1] Костантина Стырчи передачу села Рышинцы на Днестре, называемого Михалков, в Хотинском цинуте[2]. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,