Свято-Покровська церква села Селище

Олексій Мандзяк

 

 

Село Селище вперше згадується в підтвердній грамоті господаря Молдавського князівства Ієремії Могили, від 15 квітня 1603 року[1]. 5 травня 1629 року, в Яссах господар Молдавського князівства Мирон Барновський Могила видав підтвердну грамоту дяку (писарю) Костянтину Стирчі на це село[2]. Надалі воно переходило від одного власника до іншого.

Коли і ким була побудована перша православна церква в селі Селище, нам не відомо. Але в XVIII столітті вона там вже була. «Відомість в молдавський диван від Хотинського цинуту про кількість у ньому селищ, в них дворів і людей» від 25 грудня 1772 року свідчить про те, що в с. Селище діяла церква, при якій служив один священик[3]. В даних по селах Сокирянщини з відомостей про погосподарський перепис Хотинського цинуту, складених в травні-липні 1774 року, зазначено, що при церкві села Селище служив «піп Николай»[4]. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Архангело-Михайлівська церква села Олексіївка

Олексій Мандзяк

 

 

Село Олексіївка – один із самих стародавніх населених пунктів Сокирянського району. Сучасна його назва появилася тільки в XX столітті. Протягом століть це село було відомо під назвою Мендиківці (молд. Мендикауци, Мендикеуць). В старослов’янському написанні «Миндиковци», як окремий населений пункт із якоюсь за чисельністю сільською громадою і своїми власниками, існувало вже в XV столітті[1]. На початку XVI століття частиною села Мендиківці володіла одна із заможних і впливових родин того часу – Арбуре, в особі портаря (начальника охорони столичного міста) Луки Арбуре і його матері Настасії. Право на власність у с. Мендиківцях та в деяких інших селах (Сербичани, Михалкове, Романківці й ін.) в різні роки їм підтвердили господарськими грамотами Стефан ІІІ Великий (правив у 1457–1504 рр.), Богдан ІІІ Сліпий, званий також Кривим і Однооким (правив у 1504–1517 рр.), а також Стефан IV Молодий (правив у 1517–1527 рр.). Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Кормань і Гвіздівці показали приклад!

Позаминулі вихідні жителі села Кормань провели з величезною користю для навколишнього середовища. У суботу 29 лютого 2020 року місцеві активісти – виконавчий комітет, депутати сільради, працівники помпової станції, учасник бойових дій в Афганістані (Салагор М.І.) долучилися до прогресивних водників, які щорічно проводять профілактичні заходи, спрямовані на запобігання вчиненню правопорушень на водних об’єктах підконтрольних Управлінню рибного господарства. Зокрема, борються із нашестям сміття в рамках акції «Чистий берег». Небайдужі корманчани відгукнулися на заклик рибоохоронців та прибирали сміття за межами свого населеного пункту. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , ,

Історико-біографічний словник Сокирянщини: Лерхе

Герб роду Лерхе

Олексій Мандзяк

 

Продовжуємо публікувати відомості про осіб минулого Сокирянщини, в рамках проекту «Історико-біографічний словник Сокирянщини», який націлений на популяризацію краєзнавства та регіональної історії на прикладі сучасного Сокирянського району Чернівецької області України. На цей раз наводимо дані про представників відомого роду Лерхе, яким в свій час належали землі в селах Шебутинці і Кормань.

 

Лерхе Густав Васильович (01.12.1789–19.09.1876) – поміщик сіл Шебутинці і Кормань Хотинського повіту Бессарабської області, де йому належали 3500 десятин землі[1], а також кінний і паровий млини в цих селах (за даними на 1871 рік)[2]. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , ,

Историко-биографический словарь Сокирянщины: Лерхе

Герб дворянского рода Лерхе

Алексей Мандзяк

 

Продолжаем публиковать сведения об исторических персонах Сокирянщины, в рамках проекта «Историко-биографический словарь Сокирянщины», нацеленного на популяризацию краеведения и региональной истории на примере современного Сокирянского района Черновицкой области Украины. На этот раз приводим данные о представителях известного рода Лерхе, которым в свое время принадлежали земли в селах Шебутинцы и Кормань.

 

Лерхе Густав Васильевич (01.12.1789–19.09.1876) – помещик сел Шебутинцы и Кормань Хотинского уезда Бессарабской области, где ему принадлежали 3500 десятин земли[1], а также конная и паровая мельницы в этих селах (по данным на 1871 год)[2]. Эти земли он приобрел в 1845 году, о чем в сенатских объявлениях была помещена следующая информация: Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Зустріч з поетесою Галиною Будняк у Сербичанському НВК

В народі говорять: там, де виростають квіти, усміхається земля. Наша Сокирянська земля зростила прекрасних поетів та письменників, які уславили її своєю творчістю – це цвіт нашого народу, ми пишаємось ними.

21 лютого 2020 року в Сербичанському навчально-виховному комплексі відбулась арт-зустріч, яка стала гостинною для талановитої поетеси, нарисовця, публіциста, члена Національної спілки журналістів України Галини Будняк. Зібрались, щоб вшанувати творчу людину, яка має талант від Бога: вміння і бажання писати вірші, якими вона оспівує, прославляє свою маленьку батьківщину і тим самим несе любов і світлі почуття до своєї України. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , ,

Православні храми села Непоротове

Олексій Мандзяк

 

14 січня 1447 року від Господаря Молдавського князівства Стефана II декілька сіл одержав боярин, спатар (мечник) Шандро, який судився з панами і боярами Негрилом, Баша (Балчан) і Сребулом за села на Дністрі, серед яких зазначено і село Непоротове[1]. Це і є перша відома на сьогоднішній день згадка про цей населений пункт.

Про боярина Шандро (він же Олександр, Шендрик, Шандру, Шендріка) відомо, що він походив із знатного і заможного роду, його батька звали Баліца Мундрічка. Крім Шандро у Баліца був син Михайло, дочка Драгуша і інші його діти[2]. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Свято-Покровська церква села Волошкове

Олексій Мандзяк

 

Під назвою «Волошкоуци» сучасне село Волошкове вперше згадується в грамоті господаря Молдавського князівства Олександра Лепушняну від 20 квітня 1554 року, якою він підтвердив передачу логофету Іоанну Могилі (1520–1570) кількох сіл з млинами і ставками, якими володіли його предки і які були куплені ним самим[1].

Перша ж відома на сьогоднішній день церква у селі Волошково була побудована «тамтешніми жителями» і благодійниками у 1706 році: «будівлею дерев’яна, міцна, з такою ж дзвіницею»[2]. Освячена вона була на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , ,

Історико-біографічний словник Сокирянщини: Казиміри

Олексій Мандзяк

 

Продовжуємо публікувати відомості про осіб минувшини Сокирянщини, в рамках проекту «Історико-біографічний словник Сокирянщини», який націлений на популяризацію краєзнавства та регіональної історії на прикладі сучасного Сокирянського району Чернівецької області України. На цей раз наводимо дані про представників відомого роду поміщиків і меценатів Казимір.

В Молдавському князівстві цей рід відомий з ХVІІ-го віку. Першим із них був боярин Казимір Казимірський, який прибув із Польщі у 1662 році. На Сокирянщині вони осіли у 1806 році, де в їм Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,

Церква Різдва Пресвятої Богородиці села Кулішівка


 

Олексій Мандзяк

 

Під назвою «Кулісева, где Радул сидів» село Кулішівка вперше згадується в грамоті господаря Молдавського князівства Іллі I і брата його Стефана II, від 20 грудня 1437 року, якою вони дарують і підтверджують боярину Михайлу з Дорохоя (він же Михайло Дорогунський, Михайло Невольник) п’ятдесят два села[1].

Сама перша відома нині церква, освячена на честь Різдва Пресвятої Богородиці, в Кулішівці буда побудована у 1603 році[2].

У 1721 році Читати повний текст »

Мітки: , , , , , , , , , , , , ,